— Чекай, яких, в жопу, трансів? Ти хочеш сказати... — в Тарнавського раптом почала складатися в голові докупи певна картинка. — Ти хочеш сказати... Що Жора — це вона, а не він?
— Ну, по ходу, так, — озвався Хесус. — Він взагалі-то Юля за старим паспортом.
Тарнавський взявся за голову, щоб якось стримати її стрімке обертання. Голова боліла від подач, які довелося отримати під час концерту. Нарешті двері до кабінету слідчого відчинилися і звідки вийшов усміхнений, весь плямистий, мов панда, Довгий.
— Ви ржачні, — сказав він, глузливо показуючи на «Придурків» пальцем. — Особливо ти, Тарнавський. Давай я вас усіх сфоткаю.
— Та нє, давай селфач, — порадив Назік, і вони всі — Назік, Аліса, Хесус, Довгий, Макс — умістилися в одному кадрі.
Під ранок Тарнавський зайшов у палату, де лежав (чи, все-таки, лежала?) Рибка Поньо. Рибка мирно дрихнув. На обличчі в нього було кілька пластирів.
— Чувак, — торснув Жору за плече Макс. Рибка, весь покритий чорнилом і гематомами, не згірше, ніж Тарнавський, розплющив очі. Погляд його був пронизаний глибокою мудрістю.
— На мене снізошло озарєніє, — сказав Тарнавському скорботно і піднесено Рибка, як тільки зміг сфокусувати на Максові погляд. — Якраз у момєнт, коли мене їбошили дубінкою по башці. Я вдруг поняв, що значить бути перстом Бога.
Тарнавський сів на край лікарняного ліжка.
— І що ж це значить?
— Надо просто поміняти точку пріложенія сил. Ти ілі сопротивляєшся всьому, ілі же приймаєш, і тоді стаєш манюсіньким коліщатком, благодаря которому вращається весь етот механізм Всєлєнной, як большиє часи.
Тарнавський кивнув.
— Мене схожі думки відвідували, коли я відмивав очі від газу, — мовив він.
— Я просто став тим, чим вони боялися, шоб я став, — сказав Рибка. — Я став іх кошмаром.
— Насправді, було круто. Я маю на увазі, весь наш тур. Ти молодець, хоч і рідкісний козел.
— У нас сьогодні концерт у Зе-Пе-сіті, дуже гостєпріімному городі, — виграваючи бровами, сказав Рибка. — От там буде в натурі круто.
— У тебе сьогодні квиток в купе до Києва, — зупинив його твердо, по-батьківськи, Макс. — Ми вирішили закінчити наш тур. Трохи раніше, ніж сподівалися, але було дійсно круто.
Рибка спробував піднятися з ліжка, але Тарнавський вклав його назад.
— Тобі сказали хоча б до ранку тут відлежатися. Струсу мозку немає, так, пара синяків на ребрах.
— Перестань мене мацати, як тьолку, — відштовхнув його руку Рибка і сів на ліжку, звісивши босі ноги на підлогу. Тут же він змолився: — Вождь, забери мене звідси. Інакше я полєзу босий через окно і побєгу за тобою по снігу, а ми на третьому етажі.
Рибка благально дивився на нього. Тарнавський усміхнувся.
— Добре. Поїхали на квартиру. Треба нас усіх трохи відшурувати.
Відіспатися на квартирі не вдалося. Вже о десятій ранку прийшла організаторка нагадати, щоб рокери вчасно звільнили приміщення. З горем навпіл «Придуркам» якось вдалося себе відшурувати (чорнильні плями не зникли повністю, а стали схожими на темні синці по всьому обличчю і долонях, або ж на бойове розфарбовування командос), після чого заїхали в «Каверну», аби забрати свої інструменти. О другій дня відправлявся поїзд на Київ, і Тарнавський купував усім «Придуркам» квитки в купе за власний рахунок.
— Хочу зробити вам невеликий подарунок перед Новим роком, — пояснив він.
На вокзалі в Кривому Розі, щоб не мерзнути, вони зайшли всередину. До поїзда на Київ залишалося трохи більше ніж година, і поки Аліса й Довгий пішли кудись купувати всім хот-доги і каву, Тарнавський, Рибка, Назік і Хесус сиділи біля речей. В кожного було про що подумати, було до чого дослухатися в тілі.
— Вождь, — тихо позвав Тарнавського Назік, і Тарнавський підняв сперту на руку важку голову. Назік сидів поруч, теж красунчик — у синцях і рештках чорнила, запитально дивився на Тарнавського. Він, схоже, хотів щось сказати. Тарнавський кивнув.
— Я хотів тобі подякувати, Вождь, — сказав Назік і м’яко, тепло усміхнувся Тарнавському, як умів робити це тільки він. — Я з тобою зрозумів, що мені не треба відмовлятися від того, ким я є.
— В сенсі? — здивувався раптовій щирості Назіка Тарнавський.
Назік підняв очі до стелі вокзалу, де висіла масивна люстра ще радянських часів.
— Ну... Я просто насправді завжди хотів займатися класичною музикою... Але я якось соромився цього. Я не кажу, що рок-н-рол — це погано... Я обожнюю рок-н-рол. Але мені раніше здавалося, що той я, який ходить в академію, це якийсь неважливий «я». Якого треба десь забути. І мені хотілося перестати бути собою. І багато речей я робив, щоб собою якраз не бути. Розумієш, про що я?