— Михайло Степанович сказав, що в роботу потрібно вклеїти ще довідку про практичне впровадження результатів. Я приходжу в палітурний цех, дивлюся — а там у мене всі розділи місцями попереплутувані, ніби як на зло хтось зробив. Уявляєш? Господи, я не знаю, як я все це витримаю...
— Тобі треба видихнути. Залишайся сьогодні у мене на ніч.
Вони вийшли з холодних мертвотних коридорів на третій поверх, де містилася кафедра Яніни. Тут було світло, затишно, підлоги встелені ковровими доріжками, що скрадали звуки. Можна було побачили сліди недавнього євроремонту і дбайливу жіночу руку. Проте про дбайливу жіночу руку Макс вирішив промовчати — врешті, вони були на кафедрі, де займалися гендерними студіями, і за таке можна було неслабо відгребти.
— Я не можу, сонце, ти ж знаєш, — відповідала йому Яніна. — Доброго дня, Валентино Семенівно!
Макс кивнув низенькій літній жіночці в окулярах, що з поважним виглядом сунула коридором, несучи оберемок документів.
— Доброго дня, — з номенклатурною строгістю привіталася жіночка і беззвучно, по застеленому килимом коридору, пішла далі.
— Це завідувачка кафедри, — шепнула Яніна.
— Вона серед членів ради? — спитав навмання Макс, розуміючи, що не зміг би уточнити, про яку саме раду йому йдеться, якби Яніна вирішила перепитати.
— Ти що, — зашикала на нього Яніна. — Вона при НАЗЯВО[2], яка рада!
— Ясно, — кивнув він розуміюче. — НАЗЯВО і ВАК[3]. Ва-ква-квак.
Яніна, зупинившись біля якихось дверей, стала орудувати ключами, поки, врешті, не відкрила кабінет і не пропустила Макса із торбами уперед.
— Тут Оля завтра приготує все, а в кабінеті Валентини Семенівни буде фуршет, — сказала Яніна напівпошепки, так, наче вони були зараз у захристі й говорили про таїнства, чути про які непосвяченим не годиться.
— Так що, — перепитав він, розглядаючи невеличкий кабінетик із письмовим столом і громіздким комп’ютером, за яким, мабуть, спливало чиєсь життя. — Може, якщо до мене не вийде сьогодні, то, принаймні, вискочимо зараз на обід?
Яніна зітхнула, подивилася на годину на телефоні.
— Пішли, тут є якесь кафе на розі.
Вітайте стрийка Джорджа із Філадельфії
— Як у тебе з роботою? — спитала Яніна, коли вони сіли за столик біля вікна у кафе неподалік від кафедри. У закладі було тьмяно — почасти через снігопад на вулиці, почасти через невеликі вікна в старому напівпідвальному приміщенні. Вони обрали місце поближче до світла. Від розпачливого жовтого сяйва плафонів над головою, що розливалося в прозорому сірому мареві з вулиці, хотілося завити вовком. Вони замовили собі по супу-пюре і салату.
— Поки що все так само, — незворушно стелячи собі серветку на коліна, відповів Тарнавський. — Та думаю, я ще принаймні до весни в такому режимі протягну, а там, сподіваюся, вийду на завершення роману.
— І що?
— Ну, і що... Білицька казала, що спробує продавати права десь у Європу. Може, Болгарія, Румунія... — Жанна Білицька була його літературною агенткою, колишньою журналісткою, яка займалася світськими хроніками, і мистецтвознавицею. Тепер, після розлучення, що збіглося хронологічно з Майданом, хоч ніяк і не було пов’язане з ним, вона в основному займалася тим, що випивала і влаштовувала скандали на фейсбуку, виправдовуючи їх боротьбою із внутрішніми ворогами України в часи війни. Макс досі вірив, що зв’язки Білицької з міжнародними інститутами книги якось чудесно посприяють відродженню його слави і що, можливо, його ренесанс почнеться з Центральної Європи.
— Тобі треба зав’язувати з нею, вона просто збухана тьотка. Що ти будеш робити з перекладом у Румунії? Отримаєш за це двісті євро?
— Перестань, вся європейська культура народжувалася тут. Фройд, Музіль, Кафка, Барток, Шонберг, Бруно Шульц, Егон Шіле... Макс Тарнавський... Я хочу спозиціонувати Україну як центрально-європейську країну. Це далекосяжна культурна стратегія...
Яніна відклала ложку і взяла серветку, щоб витерти рота. Упс... Макс знав, що для неї ця тема була болючою. Якщо Тарнавський не почне добре заробляти, він буде не таким бажаним нареченим для Яніниних батьків, а у Яніни стосовно батьків була особлива манічка. Що сильніше нервували її рідні, дізнаючись усе нові деталі біографії Макса Тарнавського і все ближче ознайомлюючись із його творчим доробком, то більше нервувала з цього приводу Яніна. Це був один з їхніх каменів спотикання. Поки Тарнавський з Яніною говорили про що завгодно, крім роботи, вони були ідеальною парою.
— Слухай, це не смішно. Ти ж як дитина себе поводиш.
2
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) — державний орган управління у сфері вищої освіти.
3
Вища атестаційна комісія (ВАК) — центральний державний орган у галузі присудження наукових ступенів і вчених звань.