— Ти ідіот, Тарнавський, — сказала тихо Яніна. — Я тобі цього ніколи не вибачу. Забирайся з мого життя.
— Прекрасно! — сказав він таким самим гугняво-писклявим голосом. — А ти забирайся з його життя! Будемо їсти устриці самі! Гарного захисту дисертації!
Крізь окуляри Макс зміг розгледіти, як розширилися на мить від болю та образи очі Яніни. Вона схопила своє пальто, сумку і, не вдягаючись, вийшла з кафе у сніг. Двері на пневматичних пружинах беззвучно затулилися за нею, святково дзеленькнувши дзвіночком. Крізь шибу він бачив, як Яніна, ідучи по вулиці, накидує на плечі шалик і пальто. З неба все так само сипало лапатим білим пухом. Приміщення кафе обволікувала тепла атмосфера джазу.
Макс зняв окуляри.
— О курва, — прошепотів він, потираючи обличчя. — Якого хріна?..
Раптом сильно захотілося випити. Випити зараз трішечки віскі, потім заїхати до свого бариги Серьоги, з яким він не зідзвонювався вже кілька років, і взяти... гм-м, взяти грам двадцять добрих голландських шишок, дві-три таблетки ем-ді-ем-ей для бадьорості духу, з десяток грибних амстердамських шоколадок і стільки ж «марок» — Тарнавський завжди любив гриби і «марки»: ніщо так не перезавантажує систему, як старі добрі галюциногени і хороша трава на виході — плюс палету пепсі-коли, мішок картоплі фрі та пару пачок майонезу для повного відчуття свята, і просто зачинитися у своїй квартирі на Позняках до Нового року, поки його не попустить, а на виході не буде вже якась інша людина, яку не паритиме те, що він щойно вчворив.
Але кілька років тому Макс, сідаючи писати свій безславний роман-прокляття «Там, де вітер», пообіцяв собі: досить ніяких «марок». Ніяких шишок. Ніяких голок. Ніяких грибів, коліс, капсул, ампул, «промокашок», «цукрів», «цукерок», «печеньок», «шоколадок», «батончиків», «реготунчиків», «сніжків» і порошків. Тим паче, цих всіх ваших підліткових «солей» та курильних аромасумішей, від яких відвалюються печінка й зуби. Ніякого алкоголю.
Тарнавський потер губи і дивився ще якийсь час на окуляри з голографічними скельцями. Із них на нього позирали голографічні очі з довгими віями, як у Джини Лолобріджиди чи ще якоїсь кінодіви 60-х.
Потім встав, сховав у кишеню штанів гаманець, а у внутрішню кишеню пальта — чарівні окуляри, і, піднявши вище комір, вийшов з кафе у снігопад.
Хмари, як відра пломбіру в небі над Дніпром
Не знаючи достеменно, що тепер має робити, Макс просто пішов під снігопадом через бічні завулки в бік вулиці Сагайдачного. Там, у страшних заторах, стояли сотні автомобілів. Намагаючись втягнути голову глибше в пальто, Тарнавський побрів, час від часу змітаючи з брів налиплий сніг і розмазуючи талу воду по обличчю. Що робити далі, він не знав. Раптом якась важлива лінія притягання в Максовому житті обірвалася, і він, усе ще почувався, з одного боку, паскудно, а з іншого боку, вкрай безтілесно, наче помер, намагався зрозуміти, як тепер будувати життя. З кожною хвилиною, що Тарнавський не телефонував і не писав Яніні, відстань між ними наростала, кілометри перетворювалися в морські милі, морські милі — в фурлонги, фурлонги — в морські сажні, морські сажні — в цуні, цуні — в хао, хао — в парсеки, парсеки — в світлові роки, а світлові роки — знову в ті двадцять хвилин, відколи вони вже з Яніною не разом. Все це ставило перед Тарнавським масу запитань — як тепер він має провести вечір? Кого уявляти, коли буде знічев’я мастурбувати, лежачи у ванній? Куди має поїхати на Різдво, з ким проведе Новий рік, із ким у нього будуть маленька Жозі і ще меншенький, а тепер уже зовсім крихітний і практично непомітний неозброєним оком Ежен-Леопольд?
Від того, що орієнтири розсипалися з такою швидкістю, Макс відчував деяке полегшення. Втім, думати, як може виглядати тепер його нове життя — і чи дійсно воно вже почалось, ось у чому питання — не вдавалося. Після розмови з Яніною в голові було порожньо, в сенсі — абсолютно порожньо, і тільки приспів пісеньки «Chordettes»: “Mr. Sandman, bring me a dream...” і заворожуюче відлуння далеких чорношкірих американських квінтетів вібрувало десь у підкірці: «Чи правильно я розумію тебе, Максе, що Mr Sandman, bring me a dream, і що ти збираєшся робити, якщо пам-пам-пам пам (басом, висхідними терціями, всі разом), можливо, варто їй написати зараз, що make him the cutest that I’ve ever seen пам-пам-пам-пам» і так далі.