Капці, що кинула Максові Жанна, були цілком доречними, оскільки, з одного боку, скрізь по підлозі валялася шерсть Жанниного улюбленого Річі, здоровенної неповороткої псини, яка зустрічала Тарнавського байдужим запаленим поглядом і мокрим холодним носом, часом тикаючись своєю слинявою мордякою йому в долоні, ліниво змахуючи пару разів своїм голим хвостом і повертаючись важко назад на залежану ковдру в куті кімнати. З іншого боку, у квартирі Жанни часто було холодно через прочинений балкон — без цієї вентиляції в кімнаті від сизого диму неможливо було б дихати. Прогулянка крізь стоси книжок, якими була заставлена підлога в Жанни, була завжди приємнішою, коли ти був захищений від цієї богемної пилюки, сирості та шерсті.
— Як тобі? — Білицька показала на обновку: нову невеличку картину, що відвоювала собі крихітне місце на стіні між краєм книжкового стелажа і одвірком.
— Хто це? Мітя Вайсберг?
— Ранній Будніков. Сідай, — вона вказала на продавлений фотель, застелений витертою до дір, колись розкішною оксамитовою хламидою. У фотель неможиво було сісти, а лише хіба добровільно впасти, провалитися у його глибину. Тарнавський впав у крісло і, витягнувши ноги, дістав з пачки папіросу та закурив.
— Так шо, Тарнавський, може, вип’єш зі мною? — спитала Білицька, сівши навпроти і відкриваючи коньяк. Обличчя в Жанночки було рябим і зморшкуватим, а під очима набрякли великі темні мішки, які мали б кричати своїй господині про те, що їй час зав’язувати з алкоголем. Попри те, що Білицька уже ввійшла в ту пору жіночності, коли про красу говорити не доводиться, або, точніше, коли вона вже перестає бути предметом оспівування з боку романтиків і меланхоліків-сентименталістів і переходить в руки всіляких крутих хлопців на кшталт стоїків та екзистенціалістів, Жанночці не можна було відмовити у певному стилеві, що властивий самотнім жінкам, які звикли покладатися лише на себе і часто зловживають нікотином. На щастя Тарнавського, її п’яний корабель був не таким п’яним, як він побоювався. А зрештою, Макс міг багато що про Жанну не знати і, можливо, та просто підтримувала потрібний рівень сп’яніння на одному ступені, починаючи зі самого ранку.
— Так, — сказав Тарнавський. — Соку. І кави, звісно. Мені б зігрітися з вулиці.
— О Боже, це молоде покоління, — зітхнула Жанночка і налила йому апельсинового соку, а собі коньяку. — Зараз зроблю тобі кави.
Жанна надпила коньяк і, піднявшись зі свого фотеля, теж просидженого незліченною кількістю культурних, хоч і не завжди тверезих задів, запнула свій шовковий халат і почовгала, зсутулившись, із сигаретою на кухню, де почала шуміти, відкриваючи дверцята кухонних шафок і громихаючи каструлями та банками.
— Ти читав сьогодні пост Хари? — гукнула Жанночка з кухні. Хара був іще одним літературним критиком з того ж радянського покоління, що й Білицька, котре побиралося, читаючи по півтора мільйона книг на місяць і публікуючи свої книжкові огляди скрізь, де тільки можна, аби лиш якось стягнутися на життя. Хара був із тих, хто не без задоволення констатував літературний провал Тарнавського з його останньою книжкою, і Тарнавський за це недолюблював Хару. Жанна, недолюблюючи Хару з власних, особистих міркувань, стала на захист Тарнавського. Хара був їх із Жанночкою точкою дотикання і порозуміння, яка допомагала їм залишатися разом.
— Ще ні, — відповів Макс, потягуючи холодний сік у перервах між сигаретою. Хоч за сьогодні Тарнавський уже викурив бог зна скільки, і легені саднило від диму, складалося враження, що робити йому в житті зараз більше й особливо нічого, окрім як запалювати один за одним паперові циліндрики, наповнені пресованими водоростями, вимоченими в якійсь нікотиновій юшці, що все разом називалося «Джапан тобакко інтернешнл». Втішав у всьому цьому «джапані» хіба легкий самурайський дух, який нагадував, що в самурая немає мети, є лише шлях, і курити мочені в нікотині водорості — один із його етапів. Якби він був накурений зараз, подумав Тарнавський, і якби не закодував сам себе цією дурнуватою клятвою абстинента, то би напевне склав якесь пронизливе хокку про водорості, бусідо і рентгенівський знімок прокурених легенів:
Або, наприклад, таке: