Або вже зовсім розпачливе:
Тривожні думки про воїна, який цілком міг виявитися і не самураєм, а, скажімо, учасником АТО і ООС, повернули Макса до реальності, і він звернув увагу на великий синьо-жовтий прапор, який Жанночка розвісила в себе на книжковому стелажі. Рукою на ньому було намальовано тризуб і стояло кілька дарчих розписів, напевне, від волонтерів або бійців.
— Я йому там відписала, почитай. Там такий срач піднявся. Там і тебе затегали.
— О Господи, — тихо сказав Тарнавський сам собі. — Потім почитаю!
Зараз заходити на фейсбук не хотілося. Тим більше, якщо його вже затегали. Дискусії, які точилися на фейсбуку останнім часом, мали тенденцію починатися з обговорення чиїхось літературних промахів, плавно переходили на полювання на літературних відьом і закінчувалися привселюдним лінчуванням чергового видавця чи письменника десь на трьохсотому коментарі на сторінці якогось особливо фартового блогера, котрому випала нагода бути приймаючою стороною. Такі дискусії отримали назву «літсрачу» і розширювали обрії української культури до нових, раніше незвіданих меж.
— Тобі там теж нормально прилетіло, — не зупинялася, все стоячи на кухні, вочевидь, біля плити, Жанночка. До ніздрів Макса долинув густий аромат кави.
Тарнавський напружився. Врешті, Жанночка повернулася з туркою кави в одній руці, двома філіжанками в іншій і сигаретою між зубами. Вона поставила перед ним горнятко (авторська робота, львівська кераміка) і налила гарячого чорного напою.
— З перцем зробила, щоб тебе зігріло, — сказала Білицька і, наливши собі теж кави, плюхнулася у крісло. — Я, насправді, прочитала твій текст. Ти ж за цим прийшов? Щоби про нього поговорити.
— Не тільки, — знизав плечима Макс. — В принципі, зараз така невизначеність склалася... Розійшлися сьогодні з дівчиною, зрештою, ти ж її знаєш, Яніна, ми з нею ж до тебе приходили. І я раптом подумав, раз у мене утворюється кілька додаткових вільних вікендів, можливо, я б спробував до весни закінчити роман. Може, й справді варто було б десь у Румунію поїхати на стипендію...
Жанночка слухала його упіввуха. Вона налила собі ще коньяку і в кілька ковтків спорожнила склянку, після чого налила ще. Макс спідлоба спостерігав за її діями, побоюючись, що розмови з Жанною не вийде. Але Жанночка від випитого, навпаки, почала розцвітати — її зморшки, здається розгладилися, очі з понурих зробилися живими, а їх побляклість ніби спалахнула свіжим блакитним вогником, хоч і зі спиртовим відтінком.
— Тебе треба видати в Пекіні, — сказала Жанночка впевнено. — Європа вся просідає зараз і буде просідати далі. В Китаї стартовий наклад — мільйон примірників, просто щоб спробувати, чи піде книжка.
— Я не думав про себе як про автора, популярного в Азії.
Жанночка пирхнула.
— За десять років тут весь бізнес буде націлений на Азію. Видамо тебе в Пекіні, в Куала-Лумпурі, в Гонконгу. За три роки ти будеш найбільш продаваний український автор.
— Хочеш, щоб перед моїми презентаціями збиралися люди, які практикують «Фалунь Дафа»[6], і проводили тихі сидячі пікети?
— А від Європи то вже небагато що й залишилося, — сказала Жанночка. — Скоро ніхто на антикитайські пікети не буде виходити, тому що Китай всю Європу купить. Зрештою, вже купив...
Макс волів звернути розмову на більш реальні, практичні рейки.
— Слухай, то коли можлива ця історія з Румунією? Якщо я на весну закінчу роман, реально його буде видати десь у Європі? Я би хотів стартувати по-новому. Я відчуваю в собі бурління нових сил.
Це було відвертою брехнею, і щоб її не було нікому помітно, насамперед самому Максові, Тарнавський тут же відпив обпікаюче гарячої кави з горнятка. Крізь прочинені двері на балкон вітром з вулиці задувало сніжинки. Ті падали на старий зачовганий паркет, на якому практично не залишилося слідів лаку, і танули, зливаючись в одну мокру пляму, чиї кордони не доходили метра до крісла, в якому сидів Тарнавський. Жанночці, схоже, було глибоко пофігу те, що її паркет мокнув і розкисав. З кількох великих вазонків, що раніше пишно цвіли у Жанни, живим залишилося лише затяте «грошове дерево», яке, здається, могло пережити навіть опади рідкого метану.
— Слухай, я зачиню двері, — озвався Тарнавський, невдоволено наїжачившись.
— Зачиняй, — з дивною байдужістю відповіла Жанна. Вона теж закурила і дивилася кудись у простір. Її погляд раптом став розфокусованим і далеким.
6
Фалунь Дафа — китайська система фізичного і морального самовдосконалення, послідовників якої масово піддають репресіям у КНР.