Тарнавський подивився на гастроном, чия вивіска заманювала в холодно освітлену лампами денного світла безодню з алкогольним відділом, вчергове втер обличчя від снігової мокречі і повільно пішов, зсутулившись, у бік метро, добиратися на тісну квартиру, де його чекали гарячі батареї, недописаний роман, батон, сир, міцна кава, — найнещасніший маладой пісатєль на районі, а може, й у цілому Всесвіті.
Прийшовши додому, Тарнавський прийняв мовчазний душ під жаркими струменями води, що робили червоним його тіло, яке вже потроху втрачало юнацьку атлетичність і набирало ознак безформної асексуальної зрілості. В пальті з піднятим коміром та з кількаденною щетиною на обличчі він цілком іще міг здатися таким собі врубелівським демоном у повоєнній американській еміграції, вкритий середньозахідною детройською чи, може, чиказькою вуличною курявою, гарлідевідсонівськими, чи, може, мальбороменівськими, чи навіть гантертомпсонівськими тінями під очима, з важким поглядом (як і належить контркультурному письменнику) і чуттєвими вустами, що зводили з розуму шанувальниць, однак, варто з нього зняти дисидентський гемінґвеївський светр грубої в’язки, спеціально затерті десь на фабриці на Філіппінах джинси, скинути труси і майку — і ви побачите негусто порослі кучерявим чорним волоссям в’ялі обвислі груди, опущений живіт, одутлі гамлетівські стегна, скручений слимачком пеніс у чорних заростях волосся. Плоть від плоті. Мерзота запустіння. Кінець підліткових фантазій. The End.
Макс відсторонено, немовби споглядаючи не власну плоть, а марсіанський ландшафт, залитий кармінним призахідним світлом (насправді ж це — твоя червона шкіра під гарячим душем), спостерігав, як цю поверхню омивають потоки води. Всередині його панувала тиша. Її не можна було назвати приємною, радше, це була тиша оніміння. Після душу Тарнавський пішов на кухню, аби приготувати чаю і, поки споліснутий окропом старий порцеляновий чайник із чорним чаєм, залитий по вінця гарячою водою, стояв, закутаний у кухонний рушник, він видалив із комп’ютера всі нотатки до свого нового роману, як і сам текст. Тарнавський знав, що відновити роман за бажання можна, навіть якщо його видалити зі сміттєвого кошика, але не прагнув знищити файл ретельніше. Остаточне фізичне видалення роману тепер не мало сенсу — після того, коли тебе виштовхує етносфера, ти навряд чи можеш очікувати на щось краще, крім вічних мук у червоно-чорному пеклі для несправжніх патріотів.