— Хесус, у нас бабок по нулях, — спинив хлопця інший, нижчий і худенький. — В Чернівцях поїсиш. Якщо заплатять.
— Оце організація, да? — перевівши хитрий примружений погляд зі школярів на Тарнавського, сказав неголосно Рибка. — Я вже предвкушаю ці незабутні враження. Тобі ніколи не засовували в анус гриф від бас-гітари? Я думаю, ця поїздка може бути даже інтереснішою в плані нових відчуттів.
Бармен налив Рибці ще пива.
— У мене є бабки, — озвався раптом Тарнавський. — Я ставлю. Тут є якась жрачка?
— Яєшня з сиром, — знизав плечима бариста. — Тости можу зробити.
— Прекрасно. Ти будеш щось? — звернувся Макс до Жори, стараючись присмирити в собі чергову хвилю неприязні до цього персонажа.
— А можна мені червоної риби? — поцікавився той, гигикнувши. Тарнавський зауважив за Жоржем малоприємну звичку пускати нитки слини під час сміху.
Бариста заперечно похитав головою. У цій прокуреній, пропахлій потом темряві із чорними цегляними стінами, що відблискували червоним і синім неоном, могли існувати лише вчорашні черстві сендвічі, прогірклі капкейки і пересмажені яєчні.
— Ну тоді мені те саме, що і всім. Треба усмиряти плотські бажання, — сказав Жорж, злазячи з табурета і стараючись при цьому не розплюскати по-другому колу наповнений келих з пивом. — Може, нам перейти у це затишне бунгало під кипарисами?
Із цими словами Рибка перший рушив у кінець залу, де під неоновим написом «NORA» стояли два диванчики, розраховані на більшу компанію.
— Тоді всім по яєчні і тости, — сказав Тарнавський до бармена і, важко ступивши із високого табурета на землю, послідував за товариством до спільного столу.
Напівголий сніданок
Вони затишно розмістилися на диванчиках у закутку довкола столу. Тарнавський, схрестивши руки на грудях і позираючи зі свого місця поруч із Алісою, в ефемерному червонясто-блакитному світлі з неонових трубок над їх головами, нарешті, зміг краще розгледіти обличчя трьох нових хлопців, що приєдналися до компанії. І хоча думки Тарнавського все поверталися то до так і не читаного ще посту Хари на фейсбуку, то до болісних слів Білицької, то (найчастіше) до їх сварки з Яніною, загалом зустріч і знайомство з «Придурками» дали-таки певне ледь відчутне, майже сюрреалістичне полегшення, роблячи на якусь хвилю Максове складне літературне, соціальне та особисте життя іграшковим, мовби запаяним у скляну кулю зі штучним снігом, і це давало час на такий потрібний йому перепочинок.
— Це Довгий, — представила Аліса першого хлопця, з темним кучерявим волоссям, невинним дитячим обличчям і блакитними очима, як у Елайджі Вуда в ролі Фродо Беґґінса. — Він фронтмен, гітара і вокал.
— Привіт, — Довгий, тихо посміхаючись, дивився на нього своїми чистими, ясними очима. Його обличчя було на вигляд доброзичливе і зовсім юне, хоч, слід зазначити, утома і неголеність додавали хлопцеві деякої мужності.
— Назік на клавішах, а Хесус на ударних, — Аліса поглянула на двох інших хлопців.
Один, худенький і зелений від похмілля, ніяк не відреагував, коли його окликнули, бо був зайнятий підтримуванням власної голови і, схоже, боротьбою з нудотою. Другий, здоровань із довгим темним волоссям, розділеним пробором посередині, і з важким, запухлим обличчям, схожий на прищавого розкосого індіанця, ствердно кивнув.
— Круто, — кивнув Тарнавський у відповідь. — Приємно.
— Ісус на ударних — це вселяє надію, — зауважив Рибка Поньо, мудро погладжуючи підборіддя, де в нього росло кілька волосків замість бороди. Жора, як Макс зрозумів, бачив гурт «The Morons», можливо, вдруге в житті — після першого знайомства на живому концерті напередодні.
— Я чув, у вас усе вчора гарно вийшло, — сказав Тарнавський, щоб якось підбадьорити «Придурків», бо компанія ця виглядала після нічного концерту і п’янки навіть більш жалюгідно, ніж він розраховував.
— Ага, кинули на бабки, — буркнув той, який доcі цього мовчав, борючись із нудотою — делікатний та інтелігентний з вигляду Назік.
— Та ніхера не кинули, — спалахнула Аліса, яка, мабуть, і «зменеджерила» вчорашній концерт. — З понеділка заплатять, сказали ж. Коротше...
Вона дістала зі свого рюкзака потріпаний щоденник-календар, з якого, тільки й гляди, намагалися випасти папірці з нагадуваннями та записками.
— Нас уже чекають у Чернівцях. Виїжджаємо сьогодні, зранку поселяємося, потім репетиція й увечері концерт. Ніч у Чернівцях і зранку — виїзд на Кам’янець-Подільський.