— Я не сплю, — озвався Макс, підіймаючи капелюха й розуміючи, що останні хвилини провів у бездонній темряві позачасся. Прийшовши до тями і протерши обличчя, глянув на час на телефоні: — Ми вже пропустили поїзд?
— Пока шо нє, але, якщо зараз рішимо зайти в мєсний рок-клуб до панків, то можемо, — по-діловому запропонував Рибка.
Водій припаркувався на фактично порожній, освітленій бурим вокзальним світлом автостоянці. Розрахувавшись, вони вийшли з прокуреного авто на вогке повітря — солодше і чистіше, як здалося Максові, ніж у Києві, у кілька мільйонів разів. Фастів пахнув талою водою і болотом, а під ногами чвакала льодяна кваша.
— Здоровенькі були! — махнув рукою Рибка водієві, коли той, місячи напіврозталу сльоту, розвертався на площадці. Водій помигав габаритами і посигналив їм на прощання. Повільно дві постаті — одна в капелюсі зі саквояжем, інша з футляром, в якому можна було сховати й кулемет, побрели на платформу, де в очікуванні пасажирського з Києва скупчувалися літні жіночки з великими квадратними клунками. Десь у сирій привокзальній напівтемряві, на далеких залізничних полотнах, розминалися довгі вантажні поїзди.
Здалеку показався пасажирський потяг зі сліпучим прожектором на чолі. Люди похапалися за торби, пожвавилися, коли громихаючі, пропахлі мазутом і сечею вагони, сповільнюючись, стали пробігати біля них. Розрізнивши серед номерів вагонів, що, мов у лотерейному барабані, замерехтіли перед ними, свій, Тарнавський з Рибкою рушили в кінець поїзда, де був плацкартний вагон «Придурків».
— Остановка три мінути! — прокричала грудаста провідниця, відкидаючи сходи і протираючи швидко ручки для спуску. З поїзда зійшло для швидкого перекуру кількоро людей, а разом з ними зістрибнули й «Придурки».
— Макс! — верескнула Аліса і, поки Тарнавський зорієнтувався, що відбувається, кинулася на нього з обіймами. Вона смачно чмокнула його в щоку. Від Аліси війнуло сигаретами, пивом і гострим дівчачим потом. Він коротко обійняв її. «Придурки» — Назік, Хесус і особливо Довгий — запхавши руки в кишені й розкурюючи свої вогники на кінчиках сигарет, з деякою ревністю позирали на Тарнавського. З тіні вийшов Рибка, тягнучи свою бас-гітару.
— Ну шо, от ми і зустрілися! — сказав Жора, розкриваючи руки для обіймів. — Похоже, це судьба!
Каліфорнія дрімінг он сач а вінтерс дей
Було щойно кілька хвилин по дев’ятій вечора, коли потяг, наче монолітна скеля, приведена в рух словами пророка, повільно зрушив з місця, залишаючи позаду освітлений ліхтарями потворний дзеркальний фасад нового фастівського вокзалу з його залитими льодяною мокрінню перонами, лишаючи темні, по-нічному таємничі приліски, розганяючись щодалі швидше і швидше, минав одноповерхові сільські будинки, ще швидше — проносився повз далекі вогні заміської транспортної розв’язки, де можна було побачити червоні й жовті світлячки машин, що з віддалі, здавалося, ледве рухалися по об’їзних трасах, і, покидаючи Київську область як останню знайому топологію часу і простору, яка належала до іншого, впорядкованого ще лінійно і ще таки евклідового світу, — летів крізь грудневу передсвяткову пітьму. Сидячи поруч із Рибкою, четвертим на обтягнутій дерматином лавці, призначеній для трьох, тримаючи за мельхіорову ручку підстаканника важку й гарячу, наповнену брунатним паруючим чаєм склянку, Тарнавський проводжав поглядом ці залишки знайомого світу, а разом з ним — і знайомого себе, який, схоже, так і залишився сидіти на сходах київського вокзалу, чи, ще гірше, у своїй квартирі на Позняках. «Придурки» весело шуміли, то пережартовуючись, то сперечаючись про те, чи дійсно група «Cure», легенда ранньої готики початку 80-х, як і, зрештою, «Depeche Mode» — це реінкарнація гард-року.
— Це другий рок! — наполягав, широко розкриваючи свої великі сірі очі, Назік, в якого, схоже, чи не єдиного в гурті була академічна музична освіта. Як встиг уже зрозуміти Тарнавський, Назік навчався на першому курсі в музичній академії.
— Та немає такого поняття, як другий рок! — заперечував Хесус, не на жарт гніваючись. — Є один рок — «Роллінг Стоунз» там... «Назарет». «Вайтснейк». А все, що після «Вайтснейк» — це все галіма електронна попсня!
На столі в «Придурків» були розкладені бутерброди, турботливо приготовані чиєюсь мамою — Макс підозрював, що це могла бути тільки мама все того ж інтелігентного Назіка, яка невідь-яким чудом відпустила сина в цю мандрівку. Розкрита пачка крекерів, чіпси, шоколадка на столі «Придурків» — все свідчило про небувалий розгул святкування. У зморшкуватого літнього чоловічка з метровою картатою квадратною сумкою, який на весь вагон прикрикував: «Холодне пиво! Кому холодне пиво!» — так, наче на вулиці стояла серпнева задуха — «Придурки» прикупили ще одну півторалітрову пляшку пива на додачу до тієї, яку майже допили. Аліса щось жваво коментувала, раз у раз потрясаючи повітря іменами якихось чергових великих невизнаних: