— Та ти гониш, Назік! — ледь не кричала вона. — Ти хоч читав Бориса Віана? Почитай Бориса Віана! Макс, ти ж читав? Ну, скажи йому! Скажи, хай почитає Бориса Віана!
Тарнавський лише кривив губи в посмішці і кивав, гріючи руки до склянки з чаєм. У Макса було відчуття, наче він цілий день провів на морозі, йдучи крізь непроглядний, затягнутий туманом ліс, і тільки зараз, нарешті, вийшов до людей і вогню, до затишного тепла, і потрібно було хоча б із годинку ось так посидіти мовчки, лише усміхаючись, чекати, поки відійдуть від заніміння щоки, вилиці, поки повернуться до життя мімічні м’язи вуст, а з ними оживуть і набудуть звичного строю думки. Так само флегматично сидів біля нього Рибка — Жора мовчки, п’яно, але не без задоволення вмостився між Максом та Алісою, і лиш час від часу потягував з пляшки залишки пива.
— Що це у тебе? — зразу ж запитала Аліса в Рибки, як тільки вони з Тарнавським зайшли у вагон, де горіло яскраве світло. Купе Макса було кількома вагонами далі, однак у нього не залишалося жодних сил брести вузькими, тьмяно освітленими коридорами, аби кинути свої речі, тому він вирішив наразі перепочити тут, поруч із дітьми.
— Не питай, мала, — скорботно, але з ноткою повчальності в голосі озвався Рибка, обережно торкаючись до підпухлої вилиці, на якій наливався нудотно-жовтий синяк. — Інакше Вождю прийдеться скидати труси, щоб показати, так сказать, обратну сторону медалі. Но Вождь очень благородна лічность. Він мене спас.
Рибка поклав Максові на плече руку і притиснув до себе.
— Я щітаю, що тепер це мій луччий друг.
«Придурки», всі вже трішки захмелілі, із цікавістю глипали на Тарнавського, а Макс почував себе десь навіть трішки героєм. Попри весь фарс (а Рибка, здається, був утіленням фарсу як жанру), Макс відчув, як між ним з Рибкою з’явилося щось довірливе, приязне, спільне, і коли Жора запропонував піти в тамбур покурити, Макс зрозумів: мова не лише про те, що у Макса є сигарети, а в Рибки — немає. Тарнавський гмикнув, пригадуючи, як насправді складно дружити — чи то коли тобі тринадцять, чи коли тридцять — і пішов у задимлений, запльований тамбур («Не курити! Штраф!» — попереджали офіційні червоні написи на сірих стінах), де вже диміло кілька пузатих п’яних мужиків, щоб розділити цей ритуал разом із Рибкою.
Веселощі «Придурків» притихли, і розмова перейшла на обговорення завтрашнього виступу в Чернівцях. У суботу в якомусь модному арт-клубі мав відбутися концерт одразу кількох гуртів, що з’їжджалися з різних кутків Західної України. Колективи відрізнялися за жанрами, досвідом і популярністю, але, схоже, жоден з них не піднявся вище невидимої лінії того первісного живильного середовища, котре забезпечує всіх початківців фанатами, вечерею з пивом у пабі та, головне, можливістю прогорланити зі сцени свої забавні кричалки перед натовпом симпатичних дівчат.
Вкотре обговоривши деталі суботнього концерту, «Придурки», допивши пиво, почали наспівувати пісень. Довгий дістав електрогітару і, підключивши її до маленької, завбільшки з будильник, колонки, під Хесусове постукування по пляшці з-під пива і підмугикування Аліси дуже навіть переконливо виконав кілька каверів на відомі хіти шістдесятих. Коли ж Рибка дістав свою губну гармоніку (а Тарнавському довелося знову визнати, що Жора, коли хоче, то може і вміє), звуки їх музикування швидко долетіли й до решти пасажирів у плацкарті. Погляди похмурих лисих товстунців із сусіднього пасажирського відділення, в чиїх очах застигли гори цукрових буряків та капусти, якою вони, видно, торгували всю осінь, раптом затягнуло теплою вологою. Вони розвернулися до «Придурків» спершу впівоберта, на хвилю відволікаючись від своєї п’янки з вареними яйцями і смаженою куркою, а потім і взагалі почали знайомитися. Хтось уже збігав за коньяком і пепсі-колою, а хтось — за своїми кентами в сусідній вагон, і, поки Довгий співав відомий хіт шістдесятих «Каліфорнія дрімінг», довкола гурту з «Придурками» уже утворилося досить щільне кільце із шанувальників — шанувальників, насамперед, алкоголю, котрий пом’якшував культурний імпеданс між продавцями капусти і першокурсниками з Глієра та Карпенка-Карого. Не розуміючи слів, але вже зробивши кілька ковтків коньяку з пепсі, публіка, похитуючи в такт головами, знімала Довгого на смартфон, переводячи камеру з нього на Рибку, який щемко підігравав на губній гармоніці.