Жанет відірвала погляд від дороги і глянула на Тарнавського круглими очима, не перестаючи викручувати кермо, поки розвертала бусик на вільному просторі вокзальної площі, всьому вкритому густими мокрими борознами коричневого, мов розмоклий у каві тростинний цукор, снігу.
— Тарнавський? Макс Тарнавський? — перепитала білявка, практично навпомацки викручуючи кермо в вихідне положення, і пара усміхнених черепів, відвішених до дзеркальця при лобовому склі, ствердно хитнулися на різкому повороті. — Оу май ґад! Я ж, блін, ваша фанатка! Нє, рілі?!
Макс втомлено кивнув. Звісно, гірше було б, якби його не впізнали — це, принаймні, давало якийсь шанс для майбутнього. Але зустріч із такими ось фанатками Тарнавського ніколи не тішила.
Обличчя Жанет, те саме втомлене обличчя старої акваріумної піраньї, раптом перемінилося — воно наповнилося світлом і якоюсь останньою молодістю, очі розширилися — і Жанет на секунду здалася йому зі своїми двома високими хвостами вершиною перезрілої підліткової сексуальності. Від неї війнуло гострою, віктимною пристрастю, від якої, як показував Максові досвід, якщо в неї зануритися, не можна потім було відмитися ні милом, ні гарячою водою, а тільки продезинфікувати себе всього зсередини спиртом або обкурити цілющим димом забуття.
— Нє, чувак, це реально ти? Я думала... — Жанет затнулася, на її обличчі завмерла блаженна усмішка. — Я думала, це якийсь хіпаблуд з хаєрами пише, а ти...
Макс гмикнув, стенувши плечима.
— Приходь сьогодні в клуб, — сказав він, сам не знаючи, що може сказати ще в цій ситуації. — На виступ «Придурків». Я маю на увазі, «The Morons».
Зрештою, Жанет там, напевне, і так буде. І навіщо тобі її кликати? Тепер вона подумає, що ти хочеш з нею переспати і буде ніяковіти, думаючи, як тобі сказати про те, що в неї є бойфренд, або місячні, або генітальний герпес, або, може, заб’є на все це, бо коли справді хочеться, то завжди ж можна якось викрутитися, і просто прийде, а ти, чувак, будеш байдуже сидіти за барною стійкою, поки «Придурки» волатимуть свою «Каліфорніа дрімінг» і набухуватимешся молоком і трав’яним чаєм, і просто підпишеш їй старий зачитаний примірник «Сюзанни», Жанет, реальній рок-твердині, підпис, дата.
— Та я там і так буду, — весело озвалася Жанет, очима впившись в дорогу і кидаючи час від часу на нього короткі щасливі погляди, так, наче вони їдуть зараз не на зйомну хату, а на їхні несподівані заручини. Схоже, настрій дівчини різко поповз угору. — Оце прикол! Слухай, а можна, я свою подружку приведу? Вона твоя фанатка, дуже хоче з тобою познайомитися.
— Звісно, приводь, — кивнув Макс. — Сьогодні ж фест у вас буде, так? Погуляємо!
— Реально погуляємо, — закивала головою Жанет, крутячи кермо. — Блін, а можна я вам включу свою улюблену пісню? Я завжди мріяла це зробити!
Вона подивилася на Тарнавського, мов на чудотворця.
— От чесно, — говорила Жанет. — Ви просто зробили мій ранок. Ми можемо на «ти», та? Чесно, я завжди собі мріяла, от, блін, якби ми їхали отак в машині з Тарнавським і щоб я вам могла включити ось цю пісню. Ви любите «Nothing But Blood»?.. Тобто, ти. Я їх абажаю.
Із заднього ряду вигулькнула голова Рибки.
— «Nothing But Blood» це афігенно. Я завжди мріяв перерізати собі вени на їх концерті, тому що коли вони починають грати, це, на мою думку, найрозумніше рішення.
Рибка багатозначно глянув на Макса.
— Старий, у тебе сьогодні, я так розумію, зайнятий вечір буде, ублажати шанувальниць? Ти можеш нам позичити стольнік на вінішко?
Жанет, вкрай необережно полишивши ситуацію на дорозі, нахилилася до аудіопрогравача і почала шукати свою улюблену композицію.
— Ось вона! — переможно вигукнула білявка, розплившись у посмішці, і раптом, спричиняючи Максові майже зупинку серця, з динаміків вирвався тваринний гортанний рик на фоні неперервного гітарного блек-метал смешу.
— Ахрєнєть як гарно, — гмикнув Рибка і тихо відповз назад. — Почті як «Бітлз», правда, Довгий?
— Тут зараз афігенний жіночий вокал буде, — Жанет багатозначно глянула на нього. — Це я його хотіла, щоб ви почули. Ну ви все самі зрозумієте... Ой, ти.
Понад гортанним ґроулінґом скандинавського дез-металу піднявся прозорий і чистий дівочий голос, намагаючись наслідувати традиційний оперний вокал, тільки в ельфійському дусі.
— Прикиньте, вони навіть мову власну вигадали для цього альбому, круто? — очі Жанет горіли. — Я завжди уявляла собі під цю музику фінальну сцену з вашої книжки, ну, коротше, про цю дівчину-німфоманку. Типу, Сюзанна стоїть на даху будинку, і ти реально так і не знаєш, стрибне вона вниз чи ні...