— Треба було їх до себе взяти, — злосно огризнулася та.
— Можу хіба одну людину, наприклад, пана Тарнавського, щоб він відпочив, — Жанет знову багатозначно поглянула на Макса.
— У мене алергія, — збрехав чомусь він, знітившись від появи Аліси. — Алергія на котів. Я не взяв із собою ліків.
Жанет ще якийсь час запитально дивилася на Тарнавського, ніби телепатично довантажуючи йому останні мегабайти якогось великоформатного образу у високій роздільній здатності, наприклад, як вона гарцює на Максові, розпластаному на гостьовому диванчику в її прокуреній квартирі, заставленій чорними свічками і обклеєній плакатами бородатих скандинавських сатирів з висолопленими язиками, під звуки «Nothing But Blood», або ще якихось скальдів — співців поганської північної романтики, а її дрібні цицьки з настовбурченими пипками скачуть у такт із цими смішними хвостиками, і десь за цим усім із шафи, зачаївшись, спостерігає немигаючим поглядом її чорна кішка. Максе, може, це якраз і є шлях до твого замуленого джерела творчості? Може, його неможливо розкоркувати інакше, окрім як пустившись берега, аби струмінь животворящої сили, врешті, прочистив усі заіржавілі сім’явивідні канальчики твоєї свідомості?
— Ну, ок, — знизала, врешті, плечами Жанет, зрозумівши, що Тарнавський не збирається здаватися так легко. — Тоді побачимося в клубі. З четвертої ми вже відкриті, можете приходити на саундчек. Ваші ключі на столику.
Жанет кинула прощальний, трохи стурбований погляд на Макса (авжеж, він переросте у розчарування під кінець вечора, коли білявка зрозуміє, що Тарнавський не бухає, не курить траву і не смажить раком шанувальниць) і залишила «Придурків» облаштовувати свій нехитрий побут перед концертом.
Назік і Хесус пішли в супермаркет за їжею. Увечері «Придурків» обіцяли нагодувати за кошт закладу, а також мали заплатити гонорар. Ситуація з гонораром дуже цікавила Макса. Ще в поїзді Тарнавський розказав, сам дивуючись власному нахабству, скільки він грошей потратив на те, аби витягнути Рибку від копчиків. Довгий, розуміючи, до чого той хилить, сказав, попри мовчазний протест Хесуса й Назіка, що вони повернуть Максові гроші, як тільки отримають перший гонорар.
— Ну та, було б непогано, — кивнув Тарнавський, відчуваючи, що його робота по спасінню всього турне «Придурків» повинна бути належно винагородженою. — Хоча б частину. А то в мене, знаєте, немає за що купити сигарети.
Це була правда. У Макса в кишені залишилося дослівно двісті гривень, а кредитний ліміт на банківській картці було небезпечним чином вичерпано. Ніде правди діти, потрібно було б шкільнути хоча би по сто гривень з носа у цієї творчої молоді, щоб мати на елементарні витрати, але щось таке невловиме та суворе промайнуло на обличчі Аліси, коли він розмовляв про гроші з Довгим, що змусило Тарнавського осіктися на півслові, тож ця фінансова тема повисла у повітрі. Позичити у Яніни грошей зараз Макс теж не міг, а в друзів, з якими вже давненько не зустрічався, не хотів. Чорт, він знову став на кілька днів голодранцем, як в університеті.
Аліса як менеджер тим часом виділила Назіку і Хесусу, що їх делегували в найближчий продуктовий, кілька сотень гривень з їхнього поїздкового фонду на харчі, і Макс ледве стримав себе, щоб не докласти до цих грошей і свою передостанню сотню. «Старий, ти вже і так нормально виклався перед ними, давай, хай тепер ці школярі дістають свої кишенькові грошенята».
Розмістившись на крихітній кухні, більшу частину якої займав старий і абсолютно порожній холодильник, з горнятком кави (розчинна кава на дні картонної банки — єдине, що було з продуктів у цій замурзаній квартирі, і, схоже, залишилася ця кава від попередніх мешканців) і цигаркою біля прочиненої кватирки, Тарнавський гортав новини в телефоні, сподіваючись вкроїти належну йому частку ранкового затишку, на який заслуговує кожен, хто дожив хоча б до тридцяти п’яти, а тим часом у квартирі відбувався броунівський рух, що супроводжувався закликаннями. «Де малий барабан?» — «Ось барабан». «А де сумка з дисками і футболками?» — «Ось сумка з дисками і футболками». «А де ви клавішні поклали?» — «Та от же, Назік!» Макс поволі починав розуміти, що поспати перед концертом, після нелегкої вже для його віку ночі у поїзді навряд чи вийде, тож користався хвилиною відносного спокою.
Хвилина ця, однак, протривала недовго. Не встиг Тарнавський догортати до кінця стрічку новин на телефоні, як у двері подзвонили і в квартиру ввалилася компанія гучних баритонистих чуваків з розчервонілими щоками, присипаних снігом, від яких несло сигаретами, алкоголем і свіжим холодом з вулиці, і кількох дівчат — усі були в чорних косухах у кліпсах, з довгим волоссям і з власними музичними інструментами. Це були готи з «Кривавого весілля».