«О чорт», — сказав Тарнавський сам до себе, на секунду визирнувши з кухні в коридор.
— Хеллоу, еврібаді, — тим часом уже зустрічав гостей Рибка. — Мужики, в когось є щось бухнути?
Готи, високі дядьки з клиновидними борідками, почали заглядати то на кухню, то у ванну, діловито приміряючись до чайника і кидаючи Максові доволі дружелюбне «О, привіт, старий», так, наче б упізнавали в ньому старого приятеля, якого не бачили, ну, скажімо, від учорашнього концерту.
У готів у руках були якісь пакети з продуктами, які одразу опинилися на столі поруч із Максовою попільничкою і смартфоном, а також дешеве вино, за інструментами для розкорковування якого хтось із гостей миттю почав наводити шмон по шухлядах. Тарнавський, оторопіло спостерігаючи це нашестя, киваючи у відповідь на кожне «Привіт, старий» і ще сподіваючись спокійно докурити цигарку, навіть не знав, чи безпечно тепер було залишати у квартирі свої речі. Просто в коридорі, охоплені обплітаючим чаром Рибки, який першим угледів вино, готи почали розкорковувати таки знайденим коркотягом пляшку, і одразу ж стоячи почали розпиття.
— Скажи йому не бухати, Довгий! — линув з кімнати високий, дзвінкий від нервів голос Аліси, що зривався на фальцет.
— Мала, нам потрібна пластічность тєлодвіженій, — говорив, стоячи в коридорі і зігнутий у знак запитання під вагою пляшки, яку тримав у руках, перш ніж ковтнути з неї, Рибка. — Концерт — це ж практіческі балєт. Ми по чуть-чуть.
— Чуть-чуть — хують! Тебе вже не зупинити потім! Довгий, скажи йому! — кричала знову Аліса.
— Та блін, сама скажи, я вже казав йому, — чувся підвищений, знервований голос Довгого. Макс, відчуваючи, що ситуація вимагає від нього деякої активної участі, докурив сигарету і встав. Бліда, невиспана з поїзда Аліса, закушуючи губу, стрімко вийшла йому назустріч з вітальні і спробувала розминутися з Тарнавським, уникаючи погляду в очі, мов із чужою людиною.
— Старий, у тебе не буде вогню? — запитав Макса якийсь екстравагантний здоров’як у круглих чорних окулярах, із цап’ячою борідкою, у чорному атласному циліндрі. В руці він тримав не сигарету, як вирішив було обурений вже всім цим натовпом Тарнавський, а маленький бонґ, та не встиг Макс огризнутися, мовляв, зараз їх, ще до всякого концерту, тут можуть закласти сусіди — і всіх пов’яжуть у ментуру, і вже тепер нікому буде їх діставати, як чиїсь прислужливі руки вже подавали велетневі кремінь і кресало, і здоров’як у циліндрі та шкірянці першим затягувався димом, стримуючи кашель, та передавав бонґ кудись далі.
— Домашня суміш! — запевняв гот низьким лунким баритоном усіх присутніх крізь погано стримуваний кашель. — Вирощено з любов’ю!
Макс зазирнув у вітальню. Повнотілі готеси з глибокими декольте, які вони охоче демонстрували, скинувши свої шкірянки, вже хазяйнували у кімнаті, в їх руках магічним чином з’явилися пластикові горнятка, і не встиг Макс сказати, що вітальня — це спальний простір, де вони всі будуть відпочивати, а не бухати, як тут же на журнальному столику виникло кілька банок з кабачковою ікрою, лобіо та квасолею в томатному соусі, а за ними — нарізний батон, пачка майонезу і пляшка мінералки, і все це негайно пішло в хід, але тим справа не обмежилася, тому що в цей момент якраз повернулися з супермаркету Назік та Хесус, і майже очуміли від видовища, їх зразу ж стали плескати дружньо по спині, протягувати бонг і вино, десь лунав голос Довгого, Назік, не бухай, поняв? Хесус, те саме, поняли? Вже он Аліса псіхує, який Макс чомусь чув понад гамором, мовби тепер був налаштований, як рація, на певну частоту «Придурків» і ловив їхні сигнали в будь-якій точці квартири; хтось вмикав уже якийсь дезняк на мобільному телефоні, а рівень галчання ставав щораз гучнішим, тож тут не здивувався б, якби сусіди почали викликати поліцію, або принаймні дзвонити у двері вже зараз, адже було лише пів на десяту, але, мовби всього цього було мало, хтось дістав акустичну гітару, хтось дістав бумбокс і з вітальні враз полинули душероздираючі гітарні трелі, гучні гроулінги та високі жіночі голоси, а також схвальні вигуки, і Макс вже був би й радий повернутися на кухню, але тепер уже не ясно було, а чи знайде він собі вільне місце. Спритні чувіхи готів тепер варили там своїм бойфрендам каву і курили, хтось інший перекладав продукти з пакетів у холодильник, — і на фоні всього цього нереального двіжу, який за лічені хвилини заполонив усю квартиру, на місці, де щойно, буквально хвилину тому, сидів сам Макс, тепер, намагаючись відгородитися від цієї навали реальності, була Аліса, яка, здається, ледь не плакала і тремтячою рукою тримаючи папіросу, затягувалася і нервово видихала у вікно, з якого замітало снігом.