Зовсім нещодавно — години зо дві тому — душа та тіло цієї дівчинки були надійно поєднані. Подумавши про це, Рита, незважаючи на весь свій досвід і професійну підготовку, раптово опинилась у вирі почуттів. Їй потрібен був Господь — далеко не вперше після того, як вона розірвала з ним стосунки. Господь, що, як у її дитинстві, усе знав, усе бачив, усе розумів. Яким простим усе здавалося, коли вона, нетямуща та збентежена, все-таки могла вірити в Отця нашого, який чудово все розумів. Рита могла собі дозволити нічого не знати, бо Господь знав усе. Але тепер…
Вона взяла дитину за руку — довершена рука з п'ятьма досконалими пальцями та прекрасними нігтями. Поклала на свою відкриту долоню і накрила іншою рукою.
Це неправильно! Геть усе неправильно! Так не має бути!
І саме тоді це й сталося.
Диво
Перед тим, як Марго занурила вбрання пораненого чоловіка у відро з водою, Джонатан пройшовся по його кишенях. Вилов був таким:
Один розбухлий від води гаманець із сумою, що покрила би будь-які витрати, й усе одно вистачило б поставити всім випивку, коли незнайомець оклигає.
Один промоклий носовичок.
Люлька, ціла, а до неї бляшанка тютюну. Вони сколупнули кришку і виявили, що вміст її сухий. «Принаймні цьому він порадіє», — завважили.
Одне кільце, з нанизаними на нього тендітними інструментами та приладдям, яке їх трохи спантеличило — чи він годинникар? Чи, може, слюсар? А чи, навіть, зломщик? — поки не витягли наступний предмет.
Одна фотографія. Тут вони пригадали темні плями на пальцях чоловіка та Ритину здогадку, що він може бути фотографом, і тепер вона видавалася вагомою. Ці інструменти, ймовірно, мали якийсь стосунок до професії чужинця.
Джо забрав у сина фотографію і злегка провів по ній вовняною манжетою, щоб підсушити.
На ній був зображений кут поля, ясень, і більше нічого.
— Бачив я й красивіші картинки, — промовив хтось.
— Тут не вистачає церковного шпиля або солом'яної хатини, — додав інший.
— Та на цьому фото взагалі нічого конкретного не зображено, — сказав третій, розгублено чухаючи потилицю.
— Це Трюзбері Мід,[2] — заявив Джо, єдиний, хто міг упізнати місце.
Вони не знали, що на це відповісти, тому знизали плечима і поклали фотографію просихати на комині, а самі повернулися до наступного й останнього предмета з чоловікових кишень, і це була:
Одна бляшана шкатулочка, набита маленькими картками. Вони витягли верхню і простягнули Овенові, що читав краще від усіх, а він підняв свічку й прочитав уголос:
— Вона мала рацію, — загалдикали вони. — Сказала, що він фотограф, і ось доказ.
Потім Овен зачитав адресу на оксфордській Гай-стрит.
— Хто їхатиме завтра до Оксфорда? — спитала Марго. — Хтось знає?
— Чоловік моєї сестри збирався вести баржу із сиром, — відповів один гравійник. — Можу сьогодні зайти та спитати в нього.
— Баржею туди пливти два дні, еге ж?
— Не може ж він змусити свою родину два дні хвилюватися за себе.
— Певна річ, завтра він не поїде, я маю на увазі чоловіка твоєї сестри. Якщо так, то він же не зможе повернутися додому до Різдва.
— Тоді залізницею.
Вирішили, що поїде Мартінс. На фермі він був завтра не потрібний, а ще мав сестру, яка жила неподалік від вокзалу в Леглейді. Він зібрався одразу ж вирушити до неї, щоб сісти на ранковий потяг. Марго дала йому грошей на дорогу. Він декілька разів повторив адресу, поки не затвердив напам'ять, і пішов, із шилінгом у кишені та новісінькою історією на язику. Поки відмахував шість миль пішки берегом, у нього був час на репетицію, тож коли Мартінс дістався до помешкання сестри, історію довів до блиску.
Інші пияки затрималися. Звичайні оповідки на сьогодні скінчилися. Хто ж буде розказувати історію, якщо вона сталася просто в нього на очах? Тож вони знову наповнили склянки та кухлі, розкурили люльки й умостилися на табуретах. Джо відніс приладдя для гоління, повернувся до свого стільця і покашлював там потай час від часу. Всівшись на табурет біля вікна, Джонатан поглядав на дрова в комині й слідкував за тим, як спливають свічки. Марго шаруділа старим веслом у відрі з одежиною, що просякла річковим запахом. Вона добряче її повозюкала, а потім поставила баняк із пряним пивом на піч. Аромат мускатного горіха та ямайського перцю змішався із запахом тютюну та диму, і річковий сморід став менш відчутним.
2
Трюзбері Мід (англ. Trewsbury Mead) — галявина поблизу села Кембл у графстві Глостершир, де бере початок річка Темза.