Вони все кружляли й кружляли, знаходили тлумачення тільки половини фактів, і пояснювали лише «що», а не «як», або ж «де», але не «чому», допоки не виснажили уяву, а до відповіді так і не наблизились. Як же тому чоловікові вдалося не втопитися?
Якусь мить єдиний чутний голос належав річці, аж тут Джо відкашлявся і набрав у груди повітря, щоб заговорити:
— Мабуть, то штуки Мовчана.
Усі подивились у бік вікна, а ті, хто сидів ближче, навіть визирнули у м'яку розкрилену темряву, де рухома чорнота виблискувала ртутним сяйвом. Мовчан-поромник. Про нього знали всі. Час від часу він з'являвся в їхніх історіях. Дехто навіть божився, що бачив його на власні очі. Він приходив до тих, хто потрапляв на річці в халепу — кощава та видовжена фігура. Мовчан так вправно орудує жердиною, що здається, ніби його плоскодонка ковзає по воді, немов підштовхувана потойбічною силою. Він завжди був мовчазним, але безпечно проводив вас до берега, даючи змогу ще хоч трохи пожити. Але якщо не пощастить, Мовчан приведе до іншого берега. Ті бідолашні душі вже ніколи не повернуться до «Лебедя», не піднімуть пінту елю і не розкажуть про зустріч із ним.
Мовчан. Тепер ця історія поставала у геть іншому світлі.
Марго, чиї мати й бабця згадували про Мовчана за декілька місяців до смерті, насупилась і змінила тему.
— Тяжким буде пробудження для цього бідолашного чоловіка. Втратити рідне дитя — чи ж є більше горе?
Почулося погідливе бурмотіння, і вона повела далі:
— Чого б це батькові тягти дитинча на річку в таку пору? А ще й зима! Навіть самому лізти туди було безглуздо, а ще й із дитиною…
Батьки сімейств кивнули, і до характеру чоловіка, що лежав у сусідній кімнаті, додалася ще й необачливість.
Джо викашлявся і промовив:
— Те маленьке дівча мало такий химерний вигляд.
— Дивно.
— Своєрідно.
— Чудернацько, — почулося трійко голосів.
— Я навіть і не второпав, що то була дитина, — сказав чийсь здивований голос.
— Ти не один такий.
Марго розмірковувала про це весь час, поки чоловіки гомоніли про човни та греблі. Вона думала про своїх дванадцятьох дочок й онуків і картала себе. Дитина — то завжди дитина, жива вона чи мертва.
— Як же ми цього не помітили? — спитала таким тоном, від якого всім їм стало соромно.
Вони перевели погляди у темні кутки кімнати і почали порпатись у себе в пам'яті. Пригадали, як поранений чоловік стояв у дверях. Знову пережили той самий шок, враховуючи, що тоді не мали часу на роздуми щодо того, що сталося. То було наче уві сні, думали вони, точніше, в кошмарі. Той чоловік постав перед ними як персонаж народної казки — недолюд чи вовкулака. Тож вони й прийняли дитину за маріонетку чи ляльку.
Як і тоді, прочинилися двері.
Пияки струсили із себе спогади про незнайомця і побачили…
…Риту.
Вона стояла у дверному отворі, точнісінько там, де раніше чоловік.
На руках у неї була мертва дівчинка.
Знову? Це що, помилка в часі? Чи вони п'яні? Чи втратили розум? Надто багато всього сталося для їхніх мізків. Тож вони зачекали, поки світ не стане на місце.
Мертва дитина розплющила очі.
Дівча крутило головою.
Від її погляду кімнатою пішла така потужна хвиля, що в кожному оці зарябіло й кожна душа відчула його владу.
Ніхто не слідкував за часом, і саме Рита порушила мовчання:
— Я сама не знаю, — промовила вона.
То була відповідь на запитання, яке вони не могли поставити через шок. Відповідь на запитання, яке й вона сама ледве могла скласти докупи.
Коли вони нарешті зрозуміли, що язики все ще справно працюють, Марго сказала:
— Загорнемо її в мою шаль.
Рита запобіжно підняла руку.
— Краще не треба її так швидко зігрівати. Вона надто довго пробула на морозі. Мабуть, їй буде краще за нижчої температури.
Жінки поклали дитину на підвіконня. Вона була смертельно блідою. Не рухалася, тільки очі мигали та вдивлялися.
Річники, вирощувачі хріну та гравійники, молоді й старі, з жорсткими руками та почервонілими пальцями, замурзаними шиями та грубо витесаними підборіддями, підвелися зі своїх стільців і з хвилюванням приглядалися до дитини.
— Вона знову заплющує очі!
— Чи вона знову вмирає?
— Дивися, її груди здіймаються.
— Ага, бачу. А тепер знов опадають.
— І знову здіймаються.
— Вона засинає.