— Але ж, отче, це ж та сама історія! Знову те саме! Як із Ісусом!
Священник побачив, що обличчя гостя побіліло від холоду. Його закочені очі сльозили, і сльози замерзали на щоках. Обличчя світилося від радості бачити священника, а язик, що завжди був завеликим для рота, так, що часом ставав на заваді словам, висолопився на нижню губу. Дивлячись на нього, чоловік пригадав, що Джонатан, попри всі свої добрі якості, був нездатний попіклуватися сам про себе. Він широко відчинив двері й запросив хлопця всередину.
У кухні священник нагрів у каструльці молока і поставив перед гостем окраєць хліба. Джонатан пив і їв — цьому жодне диво не завадить, — а потім знову переповів історію. Про дитину, що була мертвою й ожила.
Священник слухав. Він поставив декілька питань: «Коли ти вирішив прийти сюди, ти спав у ліжку?.. Ні?.. Що ж, тоді, може, це батько чи містер Олбрайт розповів тобі історію про цю дитину в шинку?» Коли священник переконався, що ця подія — надзвичайна і неможлива, якою її й описав Джонатан, — мала певне підґрунтя у тому, що відбувалося насправді, й не була ані сном хлопця, ані побрехенькою, яку тому розповів якийсь пияк, він кивнув.
— Що ж, насправді та дівчинка взагалі не була мертвою. Та всі думали інакше.
Джонатан затрусив головою.
— Я впіймав її. Я тримав її. Я торкнувся її ока.
І він жестами показав, як ловив важку ношу, як тримав дитину, і як ніжно торкався очка пальцем.
— Людина може здаватися мертвою, якщо з нею сталося щось жахливе. Буває. На вигляд — мертва, але насправді перебуває у стані такого собі сну.
— Як Білосніжка? Я поцілував її. Може, це її розбудило?
— Це ж тільки казка, Джонатане.
Джонатан задумався.
— Тоді як же Ісус?
Священник насупився, і йому забракло слів.
— Вона була мертва, — додав хлопець. — І Рита так думала.
То був сюрприз. Рита була найбільш виваженою з відомих священникові людей.
Джонатан зібрав хлібні крихти і проковтнув їх.
Священник піднявся. Це було для нього занадто.
— Уже пізно й холодно. Ночуй тут, добре? Ось ковдра, на цьому кріслі. Ти надто виснажений.
Та Джонатанові було потрібно дещо інше.
— Зі мною все добре, отче. Та все-таки, це ж як в Ісуса, так?
Священникові подумалося, що, можливо, його ліжко ще не зовсім прохололо. Він кивнув.
— У тому вигляді, як ти щойно розповів мені, Джонатане, так. Паралелей тут не уникнути. Утім, не будемо сушити собі голову вночі.
Джонатан вишкірився.
— Я перший розповів вам цю історію.
— Я цього не забуду. Вперше я почув про це від тебе.
Джонатан вдоволено вмостився у кухонному кріслі, і його очі почали соловіти.
Священник утомлено піднявся сходами до себе у спальню. Улітку він був іншою людиною, активною й енергійною, і здавався на десяток років молодшим, та взимку, коли небеса темніли, він нишкнув, і до грудня геть виснажувався. Коли добирався до ліжка, то одразу провалювався в сон; коли ж пробуджувався, покидав ці темні глибини, то чомусь щоразу був невиспаний.
Священник не знав, що саме, та щось дивне скоїлося сьогодні ввечері в редкотському «Лебеді». Він обміркує це завтра. Заліз у ліжко з думкою про те, що в червні у цей час уже світатиме. Утім, попереду було ще багато годин зимової темряви.
— Нехай із дитиною — якщо там є дитина — все буде добре, — помолився він. — І нехай скоріше настане весна.
І заснув.
Притискаючи до себе пошарпаний кожух, ніби він і справді міг надати бодай якийсь захист від негоди, волоцюга йшов стежкою до ріки. Історія, яку почув, мала для нього запах грошей. І волоцюга знав того, хто захоче її купити. Стежка була не вельми безпечною: на ній виступали камінці, здатні зіграти підлий жарт із чобітьми навіть тверезої людини; а там, де рівно, було слизько. Коли він шпортався, що траплялося раз-по-раз, то виставляв уперед руки, щоб відновити рівновагу, і це чудом вдавалося. Можливо, у цій темряві були якісь добрі духи, які підхоплювали його під змерзлі руки і вберігали від небезпеки. Ця думка лоскотала розум і змусила волоцюгу порснути. Він ще трохи прочвалав, та відчув сильну спрагу. Язик був обкладений і смердів, наче здохла три дні тому миша. Тому він зупинився, щоб ковтнути з пляшки, яку витягнув із кишені, а потім почвалав собі далі.
Дійшовши до ріки, повернув угору за течією. У темряві не було жодних берегових орієнтирів, та він приблизно уявляв, що перебуває поблизу острова Бренді. Дістався знайомого місця.