Тітка Еліза була молодшою сестрою батька Гелени. Після сорока вона овдовіла і, не маючи дітей, поселилась у брата та дитини його пізнього шлюбу, щоб дратувати їх і засмучувати, так це бачилося Гелені. Її мати померла, коли Гелена була ще немовлям, тож Еліза була переконана, що племінниця потребує материнського виховання та контролю. Брат Елізи був диваком, якому плювати на дисципліну, тож дівчинку майже ніхто не виховував. Еліза спробувала, та їй не вдалося забрати собі багато влади. Спочатку Гелена скаржилася таткові на тітку, а він, підморгуючи, повідав: «їй більше нема де знайти прихисток, Піратику. Просто кивай і погоджуйся з усім, що вона говорить, а потім роби як собі знаєш. Я завжди так роблю». Стратегія спрацювала. Батько та дочка продовжували жити добрими друзяками, і жодне з них не дозволяло Елізі втручатись у їхні спільні справи на річці та човнярській майстерні.
Одного разу в саду, між закликами стишити крок, тітка Еліза розповіла дівчині багато з того, що вона і так уже знала, оскільки це стосувалося її самої. Вона нагадала Гелені (ніби та могла про це забути), що в неї немає матері. Натякала на поважний вік і слабке здоров'я її батька. Гелена не дуже прислухалась і вела тітку в певному напрямку, а та, поглинена власними словами, дозволяла себе вести. Вони дійшли до ріки й стали гуляти вздовж берега. Гелена вдихала холодне пульсуюче повітря і споглядала, як качки пірнають у бурхливі води. Її плечі смикалися від думки про веслування. Живіт сповнився передчуттям радості від першого ривка весла у воді, від змагання з течією… «Вгору чи вниз? — так завжди казав батько. — Несуттєво, сюди чи туди. Пригоди чекають усюди!»
Тітка Еліза нагадувала Гелені про фінансове становище її батька, яке було навіть жалюгіднішим, ніж його здоров'я, а потім — може, Гелена щось і пропустила, бо подумки веслувала річкою, — заторочила про якогось містера Вона, про його порядність, доброту і про те, що його бізнес процвітає. «Тож якщо ти цього не бажаєш, варто лише про це сказати, і цю справу забудуть раз і назавжди, й жодним словом про неї не згадають. Твій батько доручив мені повідомити про це», — підсумувала тітка Еліза. Усе це спочатку заінтригувало Гелену, але раптом усе стало абсолютно зрозумілим.
— Хто з них містер Вон? — поцікавилася вона.
Тітка Еліза була збентежена.
— Ти ж не раз бачила його… Чому ти така неуважна?
Та для Гелени усі таткові приятелі злилися в одне — старі нудні чоловіки. Жоден із них і близько не був такий цікавий, як татко, і її завжди дивувало, як він може витрачати на них час.
— Містер Вон зараз із батьком?
Вона зірвалася з місця і, пропустивши повз вуха обурення тітки Елізи, помчала до будинку. У саду перестрибнула через зарості папороті й крадькома підібралася під вікно кабінету. Вдершись на цоколь величезної вази та притулившись до підвіконня, вона отримала чудовий вид на кімнату, де її татко курив у компанії іншого джентльмена.
Містер Вон не був ані сивим, ані сизоносим. Тепер вона впізнала у ньому усміхненого молодого чоловіка, з яким її татко засиджувався допізна за чаркою та сигарою. Коли Гелена лягала спати, їй було чути, як вони регочуть. Вона раділа, що є кому розрадити татка вечорами. У містера Вона були карі очі та брунатні волосся й борода. До того ж він виділявся й вимовою. Говорив зазвичай як і будь-який інший англієць, та інколи промовляв щось цілком незнайоме. Вона з цікавістю прислухалася до цих дивних звуків й одного разу запитала його про це.
— Я виріс у Новій Зеландії, — відповів він. — Моя родина володіє там шахтами.
Крізь вікно вона обдивилася того чоловіка — відрази він у неї не викликав.
Гелена ковзнула з цоколю вази і повисла, зачепившись за підвіконня, насолоджуючись напруженням у раменах і плечах. Коли почула кроки тітки Елізи, то розтиснула пальці й приземлилася.
— Якщо я вийду заміж за містера Вона, мені доведеться покинути рідну домівку?
— Одного дня тобі так чи так випаде її покинути. Справи у твого батька йдуть дуже кепсько. Твоє майбутнє таке непевне. Звичайно, він занепокоєний тим, щоб якось влаштувати тебе. Якщо тобі судилося вийти заміж за містера Вона, ти будеш жити з ним у Баскот Лоджі, але якщо ні…
— Баскот Лодж?
Гелена завагалася. Вона знала Баскот Лодж — великий будинок, розташований у чудовій місцині. Річка там широка і текла прямо, вода гладка та спокійна, а просто перед домом — місце, в якому ріка ніби забувала, що вона ріка, і так лінувалася, що здавалася невеличким озером. Там був водяний млин, і міст Святого Іоанна, і човнарня… Одного разу вона підгребла туди й, обережно підвівшись зі свого одномісного човна, зазирнула всередину. Там була сила-силенна вільного місця.