Той добродій, який розповів Вонові про це місце, був просто знайомий, що й сам почув про нього від приятеля, а той — від свого друга. Вон запам'ятав із цієї, отриманої через треті руки, історії тільки те, що чиясь дружина була така вбита горем після смерті матері, що перетворилася на тінь самої себе — майже не спала, погано їла й не звертала уваги на коханого чоловіка та дітей. Лікарі виявилися безсилі перед її хандрою. Нарешті, сповнений підозр, та все-таки зневірений в інших засобах, чоловік привів її до такої собі місіс Константін. За декілька зустрічей із цією загадковою особою жінка повністю одужала й повернулася до своїх домашніх і шлюбних обов'язків із колишньою снагою. До Вона ця оповідка дійшла у дуже зміненому вигляді й мала лише дотичний стосунок до істини. Як на нього, то була суцільна нісенітниця, адже він не вірив у медіумів. Але — так сказав йому той знайомий — що б там не робила місіс Константін, а воно допомагає, «хоч вір, хоч ні».
Будинок був бездоганно респектабельним. Ворота, доріжка та вхідні двері вкрай охайні. Не було видно злущеної фарби, потьмянілої дверної ручки, брудних слідів на порозі. Він припустив, що візитерам годі шукати тут причин, які могли б дати їм привід сумніватися, вагатися і, врешті-решт, повернути назад. Усе було бездоганно чистим, тож немає до чого прискіпатися. Звичайній людині це місце не здаватиметься надто розкішним, а багатієві — надто скромним. «Що ж, треба віддати їм шану, — підсумував він, — тут усе як належить».
Містер Вон поклав руку на хвіртку і нахилився прочитати ім'я на бронзовій табличці: Професор Константін.
Він не міг стримати усмішку. Це ж треба, вона видає себе за дружину академічного метра!
Вон уже збирався відпустили хвіртку, але ще не встиг розтиснути пальці — насправді його намір повернутися і піти загадково випарувався, — аж тут двері будинку номер 17 прочинилися. Вийшла служниця з кошиком у руках. То була охайна, чистенька, непримітна дівчина — він і сам би найняв таку в свій будинок, і вона заговорила до нього охайним, чистеньким, непримітним голосом.
— Добрий ранок, сер. Ви прийшли до місіс Константін?
«Ні, ні», — але не почув власних слів, і йому стало зрозуміло, що вони не були вимовлені. Намагання пояснити, що він уже йде, суперечили діям його-таки руки, яка відімкнула клямку хвіртки, та власних ніг, що закрокували доріжкою до вхідних дверей. Служниця відклала свій кошик, а Вон ніби збоку споглядав, як віддає їй портфель і капелюха, а вона кладе їх на столик у передпокої. Він вдихнув запах воску, помітив блиск поручнів на сходах, відчув, як його огортає тепло цього дому. Дивувався, що перебуває не там, де повинен бути, що не крокує вулицею, використавши шанс пояснити свою зупинку біля воріт потребою закрити замочок портфеля.
— Чи не бажаєте ви почекати місіс Константін тут, сер? — спитала служниця, вказуючи на двері. Крізь дверний отвір він побачив палаючий комин, гобеленову подушку на оббитому шкірою кріслі, перський килим. Зайшовши до кімнати, його охопило бажання залишитися там. Він присів на краєчок масивної софи і відчув, як навколо нього скупчилися м'якесенькі подушки. На іншому боці софи розлігся великий рудий кіт; він одразу прокинувся і почав мурчати. Містер Вон простягнув руку, щоб його погладити.
— Добрий день.
Спокійний і приємний голос. Благопристойний. Він повернувся і побачив жінку середнього віку із зачесаним над широким рівним лобом сивим волоссям. Її сукня була темно-синьою, що надавало очам синього відтінку, а комірець — діловим і доволі простим. Містер Вон відчув укол спогадів про свою матір і здивувався, адже ця жінка на неї зовсім не схожа. На старості років його мати була вищою, стрункішою, молодшою, з темнішою шкірою, і близько не такою охайною.
Містер Вон підвівся і вдався до вибачень.
— Ви, мабуть, подумаєте, що я телепень, — почав він. — Надзвичайно незручна ситуація. Найгірше те, що я насилу розумію, з чого почати пояснення. Розумієте, я був надворі і не мав жодного наміру заходити всередину — принаймні не сьогодні, адже треба встигнути на потяг… Що ж, я не дуже добре пояснюю, та мені не до снаги вештатися по залу очікування. Мав трохи часу, тож вирішив піти й подивитися, де ви живете, щоб знати на майбутнє, аж тут ваша служниця вийшла з дверей. І в цю мить вона побачила мене, тож цілком природно подумала… Я її не звинувачую, просто непідходящий момент, дуже легко зробити помилку…