Якийсь дивак нещодавно написав книжку — Армстронг чув про неї, — де припустив, що людина — то така собі розумна мавпа. Ця ідея спровокувала багато знущань і роздратування, та чоловік був схильний їй вірити. Він був переконаний, що людство від царства тварин відділяє дуже прозорий бар'єр, і що буцімто унікальні людські якості — розум, доброта, здатність до спілкування — можна спостерігати в його коней, свиней, навіть у гайворонів, які бундючно походжали поміж корів. І ще дещо: методи, які Армстронг застосовував до тварин, добре спрацьовували й на людях. Урешті-решт, йому завжди вдавалося завоювати їхню прихильність.
Утім, раптове зникнення товариства, яке він бачив лише хвилину тому, трохи ускладнювало ситуацію. Армстронг не орієнтувався у Бемптоні. Пройшовши вперед ще декілька ярдів, він на перехресті помітив хлопчика, що розтягся на трав'янистому п'ятачку біля дорожнього знака. Той був такий захоплений спогляданням крем'яшків, що не помічав ані холоду, ані Армстронга, який наблизився до нього.
На хлопчачому обличчі промайнули дві емоції. Перша — панічний страх — тривала недовго. Вона зникла одразу, коли хлопець побачив новий крем'яшок, що мов чародійською силою з'явився з кишені Армстронга. (У чоловіка в одязі були міцні глибокі кишені, де він за звичкою носив різні штуки, за допомогою яких приборкував і переконував різних створінь. Зазвичай тримав там жолуді для свиней, яблука для коней, крем'яшки для малих хлопчиків і фляжку з алкоголем для старших. Із жінками він покладався на добрі манери, красиві слова та бездоганно напуцовані черевики й до блиску начищені ґудзики). Крем'яшок, якого Армстронг простягнув хлопчикові, був не звичайним, а зі спалахами жовтого й оранжевого кольору, і це так нагадувало полум'я, що біля нього хотілося погрітись. Хлопчик одразу ж зацікавився.
Гру поновлено, але гравців тепер було двоє, й обидва дуже зосереджені. Перевага хлопчини була в тому, що він знав рельєф: які пасма трави схиляться під крем'яшком, а які, через своє жорстке коріння, відправлять його іншою траєкторією. І гра завершилася тим, що крем'яшок, як Армстронг того й хотів, перекочував до кишені хлопця.
— Чесно та справедливо, — визнав він. — Перемогу здобув найсильніший.
Але хлопець чомусь зніяковів.
— То був ваш найкращий крем'яшок?
— Удома маю ще. Але ж мені потрібно відрекомендуватися. Мене звуть містер Армстронг, я фермер із Келмскота. Чи не допоможеш із деякою інформацією? Мені потрібно дізнатися, де будинок, у якому живе дівчинка на ім'я Еліс.
— Це у будинку місіс Івіс, там живе її мати.
— А її мати звуть?..
— Місіс Армстронг. Це ж точнісінько як звуть вас, сер!
Армстронгові трохи полегшало на серці. Якщо ту жінку звуть місіс Армстронг, то Робін усе ж одружився з нею. Можливо, все й не так погано, як йому здавалося.
— А де будинок місіс Івіс? Можеш розказати?
— Краще я сам вас відведу. Знаю короткий шлях, бо мені доручають доставляли туди м'ясо.
Вони підвелися на ноги. Армстронг узяв Фліт за уздечку.
— Моє ім'я ти знаєш, а цю кобилу звати Фліт. А як тебе звуть?
— Я Бен, син м'ясника.
Армстронг помітив звичку Бена робити глибокий вдих перед кожною відповіддю та випалювати її на одному диханні.
— Бен. Гадаю, ти наймолодший син, бо ім'я Бенджамін означає саме це.
— Це означає найменший і останній. Так назвав мене батько, а мати каже, що з одного імені зиску небагато, тож після мене народилося ще троє, та й четвертий ось-ось з'явиться, в компанію до п'ятьох старших. А батькові для допомоги в крамниці потрібен лише один, і це мій старший брат, а всі інші — нероби, які проїдають його статки.
— А що на це каже твоя мати?
— Переважно нічого. Але якщо вже каже, то згадує, що проїдати статки все-таки краще, ніж пропивати. Тоді батько чимсь її відважує, і вона мовчить кілька днів.