Аптекар напустив на себе засмучений вигляд, але було незрозуміло, чи він насправді відчув провину, а чи просто злякався Армстронга.
— Я не зобов'язаний слідкувати за тим, коли труять садових шкідників.
— Куди далі, сер? — із надією спитав Бен, коли вони вийшли надвір.
— Думаю, я не маю тут більше справ. Принаймні сьогодні. Краще підемо вздовж річки.
Коли вони йшли, Бен потроху уповільнював рух та й узагалі насилу волочив ноги. Наблизившись до води, Армстронг повернувся, щоб побачити, де хлопець, а він, увесь позеленілий, привалився до дерева.
— Що з тобою, Бене?
Хлопець пхинькнув.
— Сер, вибачте мені… Сер, я схрумкав те зелене яблуко, яке ви дали мені для Фліт, сер, а тепер мені болить і крутить живіт…
— То й не дивно — ті яблука ж кислючі. Що ще ти сьогодні їв?
— Нічого, сер.
— І не снідав?
Хлопчик похитав головою. Армстронг відчув люту неприязнь до м'ясника, який не годував власних дітей.
— Це через те, що ти з'їв кисле на порожній шлунок, — примовляв він, відкорковуючи фляжку. — Ось, випий цього.
Хлопець ковтнув і скривився.
— Сер, та це взагалі гидота! Мені від цього навіть гірше.
— У тому й річ. Немає нічого бридкішого за холодний чай. Допий увесь.
Бен нахилив фляжку і з гримасою огиди проковтнув останні краплини. І його одразу ж знудило в траву.
— Гаразд. Ще. Отак. Нехай виходить.
Поки Бен хрипів і стогнав на березі під наглядом Фліт, Армстронг попрямував на головну вулицю й купив там у пекарні три калачі. Повернувшись, він віддав два з них Бенові: — «Набивай живіт, хлопче», — а третій з'їв сам.
Вони обоє вмостилися на березі, і поки Бен жував, Армстронг спостерігав за тим, як потужно тече ріка. У такому стані вона поводилася тихіше, ніж при сповільненому потоці. Жодного лінивого сплеску, лише рішуча спрямованість уперед. За тоненьким дзеленчанням води серед берегових камінчиків чулося гудіння, подібне до того, яке залишається у вухах після передзвону. Воно було схоже на шум, та йому бракувало звуку, як ескізу бракує барв. Армстронг прислухався до нього, і його думки линули вслід річці.
Поряд був простий дерев'яний міст. Під ним вода бурхлива — така миттєво забере все, що у неї впаде. Він побачив на ньому молоду жінку з дитиною. Вони прийшли туди в огорнутому холодом вечірньому присмерку. Він не став зосереджуватися на тому, як вона штовхнула дитину у воду, але дуже добре уявив її розпач, відчув, як його власне серце обірвалося від горя й жаху. Армстронг неуважно водив поглядом угору та вниз течією. Він і сам не знав, що саме хотів там побачити. Певна річ, що не дитину — тільки не зараз.
Коли він оговтався, то відчув, як зимно стало за декілька останніх годин. Його тіло погано витримувало холоднечу. Навіть під теплим пальтом і шарами одягу він відчував холод власної шкіри. У берегових хащах причаїлася темрява. Вохра та золото осені були давно у минулому, а м'яких барв весни ще довго чекати. Темніли оголені гілки. Здавалося, тільки диво спроможне знову вдихнути життя у верхівки дерев, прикрасивши молодою зеленню. Побачивши їх сьогодні, будь-хто визнав би, що життя покинуло їх назавжди.
Він спробував відволіктися від цих сумних думок. Повернувшись до хлопця, помітив, що той уже прийшов до тями, і перед ним колишній Бен.
— Працюватимеш із батьком у крамниці, коли виростеш?
Бен похитав головою.
— Я втечу.
— Хіба це добрий намір?
— Це сімейна традиція. Спочатку так учинив мій другий старший брат, потім третій, а далі — моя черга, бо батькові потрібен лише один із нас. Оскільки решта нікому не потрібна, то я втечу вже скоро — гадаю, коли погода налагодиться. Буду шукати собі кращої долі.
— Чим займатимешся?
— Гадаю, з'ясую, коли вже втечу.
— Коли прийде тобі час утікати, Бене, то сподіваюся, що ти прийдеш до мене. Я маю в Келмскоті ферму, і там завжди знайдеться робота для чесного хлопця, що не боїться праці. Просто дістанься Келмскота й спитай Армстронга.
Вражений таким несподіваним подарунком долі, Бен глибоко вдихнув і затараторив:
— Дякую, сер! Спасибі, сер! Дякую, сер!
Нові друзі потиснули руки, щоб скріпити домовленість, і розійшлися.
Бен подався додому. В голові у нього було тісно від думок. Тільки десята година, а день уже сповнився пригод як ніколи. Раптом йому спала на думку ймовірна причина Армстронгового смутку.
— Сер? — він побіг назад й окликнув чоловіка, який був уже у сідлі.
— Що?
— Еліс… Вона мертва, сер?
Армстронг поглянув на ріку, на її швидкий плин без усякої цілі.