Чи вона справді мертва?
Він підхопив повід і вставив ноги в стремена.
— Не знаю, Бене. Шкода, але не знаю. Її мати мертва.
Бен почекав, чи додасть він що-небудь до цього, та чоловік мовчав, тож хлопець повернувся і пішов додому. Містер Армстронг, фермер із Келмскота. Коли прийде час, він утече — і стане частиною цієї історії.
Армстронг спрямував Фліт уперед. Він пустив кобилу риссю. Дорогою витирав сльози, оплакуючи втрату онуки, яку ніколи не бачив.
Він завжди з болем сприймав страждання будь-якої істоти, що була поруч. Не дозволив би своїй худобі страждати, тому завжди заколював свиней сам, не довіряючи нікому іншому. Гострив ножа, заспокоював свинок лагідними словами, відволікав жолудями, а потім швидкий точний удар — і все. Ані страху, ані болю. А як утопити дитину? Цього він збагнути не міг. Утім, деякі фермери у такий спосіб позбавлялися хворих тварин, та й зайвих кошенят і собачат зазвичай топили в мішку. Але сам він ніколи так не робив. Смерть, може, й невід'ємна частина тваринництва, а от страждання — ні.
Армстронг лив сльози і збагнув, що одна втрата змушує пригадати й інші. Думка про улюблену свиню, найрозумнішу та найдобрішу істоту, яку він знав за тридцять років свого тваринництва, раптом штрикнула його так само гостро, як і того ранку майже два роки тому, коли дізнався, що вона зникла. «Що ж сталося із Мод, Фліт? Не можу змиритися з тим, що нічого не знаю. Хтось вкрав її, Фліт, та як їм вдалося винести її без жодного звуку? Ти ж пам'ятаєш, яка вона була. Мод верещала б, якби якийсь чужинець намагався її забрати. Та й навіщо красти свиноматку? Підсвинок — це я ще розумію. Людина може зголодніти. Але ж у свиноматки жорстке й гірке м'ясо — невже вони цього не знають? Маячня якась. Навіщо красти таку свиню, як Мод, якщо у сусідній загорожі повно підсвинків?»
Його серце стиснулося від болю, спричиненого одною-єдиною нестерпною думкою: той нетямущий дурень, що вкрав найбільшу свиню замість того, щоб узяти меншу, але смачнішу, напевне, і з ножем поводився незграбно.
Армстронг повністю усвідомлював, як йому пощастило в житті: він здоровий, міцний і розумний; незвичне походження — батько був графом, а мати — темношкірою служницею — трохи ускладнювало життя, але іноді давало переваги. Хоч дитинство у нього й було самотнім, та він отримав гарну освіту; коли прийшов час обирати шлях у житті, йому видали чималу суму на початок власної справи. Він був власником плідних земель; йому вдалося здобути кохання Бесс, і вони разом створили велику та щасливу сім'ю. Такою вже він був людиною — ретельно помічав дарунки долі та радів їм, але водночас дуже гостро відчував і втрати, тож тепер подумки страшенно страждав.
Дитина, що борсається у річці, Мод, що намагається уникнути тупого леза в невмілих руках…
Ці страшні образи рвали йому душу. Так, одне лихо нагадало про інші нещастя, роз'ятрило стару рану, залишену втратою Мод. Його розбурханий розум сфокусувався на найбільшій втраті з усіх, і сльози градом полилися в нього по обличчю.
— Ох, Робін! Де ж я схибив, Фліт? Робіне, синку…
Зараз він був як ніколи далекий від свого первістка, а на серце тягарем ліг смуток. Двадцять два роки він любив його, а що ж тепер? Чотири роки поспіль той відмовлявся жити на фермі, а натомість оселився в Оксфорді, окремо від братів і сестер. Вони не бачили його місяцями, а з'являвся він тільки тоді, коли йому щось було потрібно. «Я ж намагався, Фліт. Але чи достатніми були мої спроби? Що я зробив не так? Чи вже надто пізно?»
Розмисли про Робіна навели його на думку про дитину — Робінову дитину, і все почалося спочатку.
Невдовзі Армстронг побачив якогось старого. Він стояв на дорозі, спираючись на палицю. Армстронг витер рукавом сльози і, зрівнявшись зі старим, зупинився, щоб із ним побалакати.
— У Бемптоні зникла маленька дівчинка, — сказав він. — Їй приблизно чотири рочки. Ви могли б повідомити про це іншим людям? Мене звати Армстронг, я фермер із Келмскота…
На цих словах старий змінився з лиця.
— Тоді маю для вас сумні новини, містере Армстронг. Я почув про це минулого вечора на бою півнів. Якийсь хлопець, що поспішав на ранковий потяг до Леглейду, розповів нам про це. З ріки витягли утопленицю, маленьку дівчинку.
Отже, її не стало. Що ж, цього варто було очікувати.
— Де саме це сталося?
— Поблизу шинка «Лебідь», у Редкоті.
Старигань був доброю людиною. Дивлячись, як побивається Армстронг, він додав:
— Я не стверджую, що то та сама дитина, яку ви шукаєте. Цілком ймовірно, що то інше дитя.