— Гадаєш, Френк Леруа справді хоче вбити дружину й сина, як тебе запевняла Шеріл? Чи це лише погрози? — спитав Річард в Евелін.
— Пані боїться його. Вважає, він може вколоти Френкі надмірну дозу інсуліну або задушити.
— Він, либонь, справжнє чудовисько, коли дружина таке каже, — озвалася Лусія.
— А ще пані переконана, що панночка Кетрін намірялася йому допомогти.
— По-твоєму, це можливо, Евелін?
— Ні.
— Що могло б змусити Френка Леруа вбити Кетрін? — розмірковував уголос Річард.
— Приміром, якби Кетрін взнала щось про нього і шантажувала… — припустила Лусія.
— Панночка була на третьому місяці, — урвала їх Евелін.
— Що?! От так несподіванка, Евелін. Чому ти досі мовчала про це?
— Я намагаюся не переповідати плітки.
— Вона була вагітна від Леруа?
— Так. Це мені сказала панночка Кетрін. Пані Леруа нічого не знає.
— Можливо, Френк Леруа вбив її, бо вона тиснула на нього, хоча таке здається малоймовірним. Це могло статися випадково… — завважила Лусія.
— Убивство скоєно, мабуть, у четвер увечері або в п’ятницю вранці, перш ніж він подався до Флориди, — мовив Річард. — Отже, Кетрін померла чотири дні тому. Якби не мороз…
До Омега-інституту дісталися близько другої години дня. Лусія розповідала про буйну природу, цілий ліс чагарників і старезних хвойних дерев, але чимало з них стояли без листя, й краєвид виявився не таким рясним, як вони сподівалися. Якби на території були охоронці чи обслуговуючий персонал, їх легко помітили б, однак мандрівці вирішили ризикнути.
— Територія величезна. Поза сумнівом, тут ми знайдемо зручне місце, щоб поховати Кетрін, — мовила Лусія.
— Є камери спостереження? — поцікавився Річард.
— Ні. Навіщо в такому місці камери спостереження? Тут нема чого красти.
— Тим краще. А що ми робитимемо потім з тобою, Евелін? — спитав Річард батьківським тоном, яким уже два дні звертався до дівчини. — Мусимо врятувати тебе від Леруа й від поліції.
— Я пообіцяла бабусі, що як поїхала, так і повернуся.
— Але ж поїхала ти, тікаючи від банди. Як же ти вернешся до Гватемали? — спитала Лусія.
— Це було вісім років тому. А обітниця є обітниця.
— Ймовірно, люди, які вбили твоїх братів, померли або сидять у в’язниці. Ніхто в цих бандах не живе так довго, проте насильство у тебе на батьківщині триває, Евелін. Хоч би ніхто й не пам’ятав про помсту твоїй родині, така юна й гожа дівчина, як ти, наражається на небезпеку. Адже ти це розумієш?
— Евелін ризикує і тут, — озвався Річард.
— Не думаю, що її заарештують за браком документів. У цій країні в такому становищі перебувають одинадцять мільйонів мігрантів, — заперечила Лусія.
— Рано чи пізно рештки Кетрін знайдуть, і розпочнеться прискіпливе розслідування, пов’язане з родиною Леруа. Під час розтину з’ясується, що вона була вагітною, а аналіз підтвердить батьківство Френка Леруа. І тоді розкриється зникнення машини й Евелін.
— Тому вона мусить виїхати якнайдалі, Річарде, — проказала Лусія. — Якщо її знайдуть, то звинуватять у крадіжці автівки й можуть пов’язати зі смертю Кетрін.
— У такому разі вклепалися ми всі. Ми співучасники, бо, позбувшись трупа, приховаємо докази.
— Потрібен буде добрий адвокат, — уточнила Лусія.
— Жоден адвокат, хоч би який геніальний був, не допоможе виплутатися з цієї халепи. Ну ж бо, Лусіє, викладай карти. Я певен, що ти вже маєш якийсь план.
— Це тільки ідея, Річарде… Головне, відправити Евелін туди, де ні Леруа, ні поліція її не знайдуть. Учора ввечері я зателефонувала дочці, і тій спало на думку, що Евелін може загубитися в Маямі, де мешкають мільйони латиноамериканців, а коли ми будемо певні, що її ніхто не шукає, ніщо не завадить їй повернутися до матері в Чикаго. Даніела запропонувала, що поселить її тим часом у себе.
— Невже ти хочеш ще й Даніелу вплутати в цю справу?! — обурився Річард.
— Чому б ні? Даніела полюбляє пригоди; дізнавшись, в який клопіт ми вскочили, вона дуже шкодувала, що не тут, з нами, і не може нічим зарадити. Либонь, твій батько повівся б так само.
— Ти розповіла все Даніелі по телефону?
— По вотсапу[70]. Заспокойся, чоловіче, ніхто нас не підозрює, стежити за нашими мобілками немає підстав. До того ж з вотсап немає проблем. Коли поховаємо Кетрін, одразу посадимо Евелін у літак до Маямі. Даніела чекатиме на неї.
— У літак?
— Внутрішніми рейсами вона може літати за своїм посвідченням, але якщо це ризиковано, посадимо її в автобус. Дорога довга, мабуть, півтори доби.