Бабусі вже набридло чути про Андресів план, а от Евелін цікавили найменші подробиці, хоча дівчина не хотіла жити ніде більше. Вона знала тільки своє село та бабусину оселю. Зберігала спомин про матір, однак уже не жила в чеканні листівок і нечастих телефонних дзвінків; Евелін не мала часу на мрії. Прокидалася вдосвіта, щоб допомогти бабусі: йшла до колодязя по воду, поливала утоптану землю, щоб не курилася, заносила до кухні полінця, підігрівала чорну квасолю, якщо та залишалася від учора, смажила кукурудзяні коржики й скибки бананів, що росли на подвір’ї, готувала каву бабусі та Андресу; а ще мусила нагодувати курей і порося та розвішати випрану ввечері напередодні білизну. Андрес не брав у цьому участі, то були жіночі справи; він рушав до школи раніше за сестру, щоб пограти у футбол з іншими хлопцями.
Щоб порозумітися з бабусею, Евелін не потребувала слів — для цього їй було досить повторюваних щодня звичних рухів і домашніх повинностей. По п’ятницях їхня спільна робота починалася о третій годині ранку — обидві готували начинку для пиріжків, а по суботах несли їх на ринок. Як і кожен підприємець, хоч би який бідний був, бабуся платила відкупне бандитам і злочинцям, що безкарно орудували в околі, а часом і жандармам. Гроші були невеликі й відповідали її мізерному заробітку, але вимагачі забирали їх з погрозами, а коли стара відмовлялася платити, жбурляли пиріжки в рівчак з водою та ще й давали їй кілька ляпасів. Начинка для пиріжків і відкупне зменшували заробіток до такої мізерії, що Консепсьйон насилу вдавалося прогодувати онуків. Без посилок Міріам їм би довелося жебракувати. По неділях і в свята, якщо отець Беніто, на щастя, служив відправу в їхній парафії, бабуся й онука підмітали церкву та уквітчували її для меси. Черниці з містечка частували Евелін ласощами. «Ти ба, якою вона стає красунею, ця Евелін. Бережіть її, доньє Консепсьйон, аби жоден лиходій не занапастив дівчини», — казали вони.
Другої п’ятниці лютого тіло Грегоріо Ортеги знайшли вдосвіта прибите до мосту над річкою, вкрите закипілою кров’ю й екскрементами, з клаптем картону на шиї, на якому були накреслені відомі всім страхітливі ініціали «МС». Сині мухи розпочали свій моторошний бенкет набагато раніше, ніж нагодилися перші зіваки й троє поліцаїв. У наступні кілька годин тіло почало смердіти, й близько полудня гнана спекою, гнильним запахом і страхом юрба розійшлася. Біля мосту залишилися тільки поліцаї в чеканні наказів, присланий з містечка нудьгуючий фотограф, який мав висвітлити «кривавий злочин», як він це назвав, хоча в самій події не було нічого нового, а ще Консепсьйон Монтоя та її внуки Андрес і Евелін — усі троє мовчазні й заціпенілі.
— Заберіть дітлахів, бабо, це видовище не для них, — наказав начебто старший над іншими двома поліцай.
Однак Консепсьйон приросла до місця, мов старе дерево до землі. Їй доводилося бачити такі жахіття, як це — під час війни спалили живцем її батька й двох братів — і жінка гадала, що вже ніяка людська жорстокість не здивує її, але коли сусідка прибігла й повідомила, щó сталося на мосту, стара випустила з рук миску, й замішане для пиріжків тісто розлилося по долівці. Жінка довго чекала, що її старший онук зрештою потрапить до буцегарні або його вб’ють у бійці, але не сподівалася такого кінця.
— Ну ж бо, стара, забирайся геть, не дратуй мене, — старший поліцай штовхнув її.
Андрес і Евелін нарешті оговталися, взяли бабусю попід руки, відірвали від землі й повели додому. Консепсьйон якось раптом постаріла, вона спотикалася, тягнула ноги й зіщулилася, мов старезна баба. Дивилася в землю, трясла головою й увесь час повторювала: «Нехай Господь мені його благословить і простить, нехай Господь мені його благословить і простить».
Отцеві Беніто випала сумна роль зателефонувати матері Грегоріо й розповісти про трагедію, що спіткала її сина, та ще й спробувати розрадити по телефону. Міріам ридма ридала в слухавку, не усвідомлюючи, що сталося. Дотримуючись настанов Консепсьйон, парох не втаємничив матір у всі подробиці, сказав лише, що йдеться про пов’язаний з організованою злочинністю нещасний випадок — із тих, які щодня забирають чимало людських життів; Грегоріо став ще однією випадковою жертвою насильства. Приїздити на похорон не варто, — додав священик, — бо жінка все одно спізниться, але потрібні гроші на труну, місце на цвинтарі й інші видатки. Він подбає, щоб хлопця поховали по-християнськи, прочитає месу й молитиметься за спасіння душі. Не прохопився отець Беніто й про те, що тіло перебуває в морзі за шістдесят кілометрів від села, і видадуть його родині лише після того, як буде складено поліцейський рапорт, а це може затягти справу на кілька місяців, якщо тільки не дати хабара — у такому разі ніхто й не згадає про розтин. На це піде частина грошей, й невдячна справа теж випаде йому.