Якась викладачка з Каліфорнійського університету згадала атмосферу насильства у Гватемалі, Гондурасі й Сальвадорі та десятки тисяч самотніх дітей, які перетинали кордон, тікаючи з країни або шукаючи своїх батьків, і запропонувала реорганізувати Рух за право притулку[16] вісімдесятих років. Річард узяв мікрофон і, наче присутні цього не знали, пояснив, що то була ініціатива понад півтисячі американських церков, адвокатів, студентів та активістів, метою якої було допомогти біженцям, яких уряд Рейгана трактував як злочинців і депортував. Лусія запитала, чи є в аудиторії люди, які брали участь у цьому русі, і здійнялося чотири руки. У ті часи Річард жив у Бразилії, але його батько виявляв таку активність, що пару разів потрапляв до в’язниці. То були пам’ятні моменти в житті старого Джозефа.
Семінар тривав дві години й виявився таким насиченим, що Лусію нагородили оплесками. На Річарда справила враження її красномовність, до того ж вона здалася йому вельми привабливою в чорному вбранні, зі срібним ланцюжком на шиї й різнобарвними пасмами. Жінка мала татарські вилиці й енергію. Він згадував її з червонястою копицею волосся, у брюках в обтяжку, але то було кілька років тому. Втім, Лусія хоч і змінилася, залишилася гарненькою, і Річард сказав би їй про це, якби не боявся непорозуміння. Подумки привітав себе з тим, що запросив її до свого департаменту. Знав, що ця жінка пережила важкі роки, хворобу, розлучення і бозна-що ще. Йому спало на думку запросити її викладати впродовж семестру в себе на факультеті політику Чилі — це було корисно для неї, бо давало можливість трохи відволіктися, але ще кориснішим для студентів. Деякі з них були повними невігласами, вступили до університету, не годні відшукати Чилі на мапі, як, либонь, і власну країну, вважаючи США цілим світом.
Річард волів би, щоб Лусія залишилася довше, але важко було знайти фінансування; керівництво університету відзначалося ощадливістю вищих ієрархів Ватикану. Разом з контрактом на викладання курсу Річард запропонував їй вільне помешкання у своєму будинку. Гадав, Лусія зрадіє можливості замешкати в самому серці Брукліна, де повно громадського транспорту, та ще й за помірну плату; жінка, однак, побачивши своє майбутнє житло, ледь приховала розчарування. «Ну й характер», — подумав тоді Річард. Початок виявився невдалим, але з часом ситуація поліпшилася.
Чоловік був переконаний, що повівся щедро й співчутливо; він навіть терпів пса, який, попри запевнення Лусії, що це тимчасово, жив у домі вже понад два місяці. Хоча договором оренди тримати собак заборонялося, Річард клеїв дурня з цим чихуахуа, який гавкав, наче німецька вівчарка, лякаючи листоношу й сусідів. Річард не розумівся на собаках, але бачив, що Марсело — з його витрішкуватими, мов у жаби, очима й висолопленим за браком зубів язиком — якийсь не такий. Попона з шотландської шерсті не робила його приємнішим. Лусія сказала, що узріла собаку якось пізно ввечері у себе під дверима — зіщуленого, ледь живого і без розпізнавального нашийника. «Який лиходій міг вигнати його на вулицю?» — вона благально глянула на Річарда. Тоді чоловік уперше звернув увагу на її очі — темні, наче маслини, з густими віями й тонкими смішливими морщинками; східні очі, але це не мало жодного значення. Йому було байдуже, як вона виглядає. Відколи придбав будинок, узяв за правило уникати зближень з пожильцями й не допускати їх у своє приватне життя, і не намірявся робити виняток цього разу.
Того зимового недільного ранку Річард прокинувся перший; була шоста година, ніч іще тривала. Після кількох годин напівдрімоти він урешті-решт заснув, мов під наркозом. Від вогню залишилося трохи приску, і дім перетворився на крижаний мавзолей. У чоловіка боліла спина й затерпла шия. За кілька років перед тим, виїжджаючи на природу зі своїм приятелем Орасіо, Річард спав у спальнику на голій землі, але тепер був надто старим, щоб терпіти незручності. А от зіщулена поруч Лусія спала з умиротвореним лицем людини, яка спочиває на пуховій перині. Евелін тихо похропувала на диванній подушці, як була — у куртці, чоботах і рукавичках; зверху на ній примостився Марсело. Річардові знадобилося кілька секунд, щоб упізнати дівчину й згадати, хтó вона та щó робить у його домі: машина, зіткнення, сніг. Вислухавши частину історії Евелін, знову відчув моральну несправедливість, яка раніше змушувала Річарда боронити мігрантів і досі наснажувала його батька. Він відійшов від руху й замкнувся у своєму академічному світі, далекий від суворої дійсності, в якій жили латиноамериканські злидарі. Річард не сумнівався, що хазяї експлуатують, а може, й кривдять Евелін; ось чому вона така перелякана.
16
Рух за право притулку (Sanctuary Movement) — релігійно-політичний рух, що виник на початку 1980-х років у США на підтримку біженців з країн Центральної Америки.