— Імовірно, трупне задубіння минулося, і тіло замерзло, — припустив Річард.
— Людина не курча, Річарде; вона повинна полежати пару днів у холодильнику, щоб повністю замерзнути. Гадаю, жінка померла позавчора ввечері або вчора.
— Звідки ти все це знаєш?
— Краще не розпитуй, — урвала його Лусія.
— У кожному разі з’ясовувати це повинні експерт-патологоанатом і поліція, а не ми, — підсумував Річард.
У ту ж мить, мовби викликані помахом чарівної палички, зблиснули фари автівки, що повільно виїхала з-за рогу. Їм вдалося напівзачинити багажник саме тоді, коли поруч зупинилася патрульна машина. Один з поліцаїв виткнув голову у віконце.
— Усе гаразд?
— Усе гаразд, офіцере, — відповіла Лусія.
— Що ви тут робите о цій порі? — не вгавав той.
— Шукаємо памперси моєї матері, що залишилися в автівці, — Лусія дістала з сидіння великий пакет.
— На все добре, офіцере, — писклявим тоном додав Річард.
Вони зачекали, поки поліцаї від’їдуть, а тоді перев’язали паском багажник і, ковзаючись на сходинках, з памперсами й порожнім казаном прийшли додому, благаючи небо, щоб патрульним не спало на думку повернутися й оглянути «Лексус».
Евелін, Марсело й коти сиділи в тих самих позах, у яких їх залишили. На запитання про памперси дівчина відповіла, що у Френкі — хлопця, якого вона доглядає, — церебральний параліч, і він їх потребує.
— Скільки років хлопцю? — поцікавилася Лусія.
— Тринадцять.
— То навіщо йому памперси для дорослих?
Евелін зашарілася й пояснила, що хлопець дуже розвинений для свого віку, і памперси повинні бути просторі, бо в нього прокидається пташок. Лусія переклала це Річардові одним словом: ерекція.
— Я ще вчора залишила його самого, він, либонь, у розпачі. Хто дасть йому інсулін? — промимрила дівчина.
— Він потребує інсуліну?
— Якби ж то зателефонувати пані Леруа… Френкі не може залишатися сам.
— Телефонувати ризиковано, — попередив Річард.
— Я зателефоную зі своєї мобілки, маю прихований номер, — мовила Лусія.
Пролунали два дзвінки, і в слухавці почувся змінений верескливий голос. Лусія негайно урвала зв’язок, а Евелін полегшено зітхнула. Відповісти за цим номером могла тільки матір Френкі. А коли та з ним, хлопчик доглянутий, і Евелін могла не хвилюватися.
— Евелін, ти не здогадуєшся, як тіло цієї жінки могло опинитися в багажнику? — озвався Річард.
— Не знаю. «Лексус» належить моєму хазяїну, панові Леруа.
— Мабуть, він розшукує машину.
— Він у Флориді, повернеться, здається, завтра.
— Гадаєш, він якось причетний до цього?
— Так.
— Тобто, по-твоєму, він міг убити цю жінку? — наполягав Річард.
— Коли пан Леруа гнівається, то стає сущим дияволом, — дівчина вдарилася в сльози.
— Облиш її, Річарде, — втрутилася Лусія.
— Ти розумієш, що тепер ми не можемо звернутися до поліції, Лусіє? Як ми пояснимо, що збрехали патрульним?
— Забудь поки що про поліцію.
— Я припустився помилки, коли зателефонував тобі. Якби знав, що вона тягає за собою труп, негайно повідомив би поліцію, — Річард здавався радше замисленим, ніж сердитим. Він простягнув Лусії ще одну чашку кави. — З молоком?
— Чорну й без цукру.
— Оце так вскочили в халепу!
— У житті трапляються несподіванки, Річарде!
— Не в моєму.
— Авжеж, я здогадалася. Але сам бачиш, життя не дає нам спокою: рано чи пізно наздоганяє.
— Цій дівчині доведеться їхати геть зі своїм трупом.
— Скажи це їй сам, — жінка показала на Евелін, яка беззвучно плакала.
— Що ти наміряєшся робити, мала? — запитав Річард.
Та розпачливо знизала плечима й пробурмотіла, що дуже шкодує, що потурбувала їх.
— Тобі доведеться зробити дещо… — не надто впевнено вів далі Річард.
Лусія вхопила його за рукав і потягнула до роялю, подалі від Евелін.
— Передусім слід позбутися доказів, — прошепотіла вона. — Це найперше.
— Не розумію.
— Треба позбутися автівки й тіла.
— Ти збожеволіла!
— Це стосується і тебе, Річарде.
— Мене?
— Так, з тієї самої миті, коли вчора ввечері ти відчинив двері Евелін і зателефонував мені. Ми мусимо вирішити, куди подінемо тіло.
— Сподіваюся, ти жартуєш. Як тобі могла прийти до голови така божевільна думка?
— Послухай, Річарде, Евелін не може ані повернутися до своїх хазяїв, ані звернутися до поліції. Хочеш, щоб вона їздила на чужій машині з трупом у багажнику? І скільки це триватиме?