Лусія погодилася працювати в Центрі латиноамериканських і карибських студій, щоб мати можливість виїхати на якийсь час та бути ближче до Даніели. А ще тому — жінка мусила це визнати, — що Річард збуджував її цікавість. Лусія щойно спізнала любовне розчарування й вирішила, що Річард міг би стати тим лікувальним засобом, що допоміг би їй остаточно забути Хуліана, її останнє кохання, єдиного мужчину, який залишив у ній певний слід після розлучення з чоловіком у 2010 році. За час, що сплив відтоді, Лусія пересвідчилася, як мало коханців може бути у жінки її віку. До появи Річарда мала кілька пригод, про які й згадувати було не варто; з Річардом Лусія познайомилася понад десять років тому, ще коли була в шлюбі, і відтоді він приваблював її, хоча жінка й сама не могла б сказати, чим саме. Річард був людиною протилежної вдачі, і крім професійних питань вони не мали майже нічого спільного. Випадково зустрічалися на конференціях, годинами говорили кожен про свою роботу й досить регулярно обмінювалися листами, але він не виявляв найменшої цікавості до неї як до жінки. Лусія здавалася йому не такою, якою була насправді, бо їй бракувало зважливості кокетливих жінок. Задумливий вигляд і боязкість Річарда виявилися дієвою приманкою, що заохотила Лусію вирушити до Нью-Йорка. Гадала, що такий чоловік, як він, має бути розважливим, серйозним і благородним — справжньою винагородою для жінки, здатної подолати перешкоди, якими той всіяв шлях до будь-якої близькості.
У свої шістдесят два роки Лусія все ще неминуче плекала дівочі фантазії. Мала зморшкувату шию, суху шкіру й кволі руки, відчувала важкість у колінах і змушена була спостерігати, як зникає її талія, бо їй бракувало дисципліни, щоб у гімнастичному залі опиратися власній руйнації. Груди залишалися молодими, але не належали їй. Вона уникала дивитися на себе голу, бо вдягнена почувалася набагато краще; знала, які кольори та стилі їй личать, і старанно їх дотримувалася: могла за двадцять хвилин купити повний гарнітур, навіть з цікавості не відволікаючись на щось інше. Дзеркала, як і фотографії, були безжальними ворогами, бо являли її завмерлу з усіма неприхованими вадами. Лусія вважала, що — коли й могла виглядати привабливо — то в русі. Була гнучкою та зграбною, хоча й не заслуговувала на таке, бо не докладала для цього жодних зусиль; ба навіть більше — любила поласувати й побайдикувати, мов якась одаліска, тож якби в світі існувала справедливість, бути б їй товстухою. На щастя, вона успадкувала метаболізм своїх предків, бідних хорватських селян, людей мужніх і, мабуть, голодних. На фото в паспорті її обличчя було серйозним, з прямим поглядом («як у радянської тюремниці», — жартувала Даніела), але ніхто не бачив її такою: вона мала виразне обличчя і вміло користувалася макіяжем.
Одне слово, Лусія була задоволена власною зовнішністю й не опиралася неминучій руйнації часу. Її тіло старіло, але в душі вона залишалася колишньою юнкою. І не могла уявити стару бабцю, якою стане. Її бажання втішатися життям росло в міру того, як майбутнє скорочувалося, і почасти її ентузіазм — усупереч реальності, в якій Лусії бракувало таких нагод, — живила примарна надія мати коханця. Лусія скучила за сексом, романом і коханням. Перший вона зрідка мала, другий залежав від везіння, а третє — здавалося дарунком долі, який нізащо їй не дістанеться, як не раз запевняла дочка.
Лусія шкодувала про розрив з Хуліаном, однак не розкаювалася в тому, що урвала їхні стосунки. Вона потребувала стабільності, а він у свої сімдесят років і далі стрибав, наче колібрі, від жінки до жінки. Усупереч порадам дочки, яка вихваляла переваги вільної любові, для Лусії інтимне життя з мужчиною, який розважався з іншими жінками, було неможливим. «Чого ти хочеш, мамо? Вийти заміж?» — сміялася Даніела, дізнавшись, що вона порвала з Хуліаном. Ні, але Лусія хотіла кохати, кохаючи, заради тілесної втіхи й душевного спокою. Хотіла кохати людину, яка відчуває те саме, що й вона. Хотіла, щоб її приймали такою, якою вона є, не змушеною щось приховувати чи вдавати, і хотіла так само глибоко пізнати й прийняти партнера. Хотіла мати когось, з ким можна було б у неділю вранці лежати в ліжку й читати газети, сміятися з дурниць та обговорювати серйозні речі, кого можна було б узяти за руку в кінотеатрі. Вона подолала радісне відчуття, яке викликали в неї швидкоплинні пригоди.