Прощаючись з лікаркою, Консепсьйон Монтоя висловила припущення, що її онука могла бути вагітною, як це трапилося в юності з нею самою, коли її схопили солдати; після того зґвалтування вона народила Міріам. Каталонка зачинилася зі старою у ванній кімнаті й віч-на-віч сказала, що про це можна не турбуватися: вона, мовляв, дала Евелін американську пігулку проти вагітності. У Гватемалі це заборонено, але ніхто не дізнається. «Я кажу це вам, пані, щоб ви, бува, не надумали дати дівчинці якогось зілля, вона й без того намучилася».
Якщо раніше Евелін затиналася, то після зґвалтування просто припинила говорити. Годинами спочивала в домі приятелів отця Беніто, байдужа до тамтешніх новинок — водопроводу, електричного світла, двох туалетів, телефона й навіть телевізора в своїй кімнаті.
Консепсьйон підозрювала, що ця нестача слів випала з уваги всезнаючих лікарів, тож вирішила діяти, перш ніж хвороба пустить корені в організмі онуки. Щойно та вже могла триматися на ногах і дихати, не відчуваючи болю в грудях, стара розпрощалася з добрими людьми, котрі їх прихистили, й вирушила з дівчинкою в багатогодинну подорож труським мікроавтобусом до Петена[23], щоб потрапити до Фелісітас — чаклунки, ворожбитки та берегині традицій майя. То була знаменита жінка: люди зі столиці й навіть Гондурасу та Белізу їхали до неї, щоб розпитати про здоров’я й долю. Якось у неї взяли інтерв’ю в одній телевізійній програмі і визначили, що їй сто дванадцять років і вона найстаріша людина в світі. Фелісітас не стала заперечувати, проте в неї збереглася більшість зубів, а на спину спадали важкі коси — забагато зубів і забагато волосся для такого віку.
Відшукати ворожбитку було неважко, бо всі її знали. Їхня поява не здивувала Фелісітас: та звикла приймати душі, як сама називала відвідувачів, і приязно зустріла їх у своїй оселі. Фелісітас вважала, що дерев’яні стіни, долівка та стріха дихають і думають, як кожна жива істота; вона розмовляла з ними, питаючи поради у найскладніших випадках, і ті відповідали їй у снах. У цій округлій однокімнатній халупі минало її життя, тут вона зціляла людей і проводила свої обряди. Звисаючі шерстяні плащі відокремлювали невеличкий закуток, де Фелісітас спала на збитому з необтесаних дощок лежаку. Чаклунка перехрестила прибулих на знак вітання, усадила на долівці й пригостила гіркою кавою Консепсьйон і м’ятною настоянкою Евелін. Прийняла справедливу винагороду за свої професійні послуги й, не порахувавши, поклала гроші до бляшаного пуделка.
Бабуся й онука пили в поштивому мовчанні свої напої й терпляче чекали, поки Фелісітас полила з лійки цілющі рослини у вишикуваних у затінку вазонах, насипала кукурудзи всюдисущим курам і поставила варитися на кабиці у дворі квасолю. Покінчивши з нагальними справами, стара постелила на долівці барвисту тканку й розклала на ній у незмінному порядку предмети свого вівтаря: свічки, жмутики духмяних трав, камінці, мушлі й атрибути релігій — майя та християнської. Потім запалила в’язку шалфею та обкурила димом оселю, колуючи по ній і бурмочучи стародавньою мовою замовляння, щоб прогнати лихих духів. Тоді сіла навпроти гостей і запитала, що привело їх до неї. Консепсьйон пояснила, що її онука втратила дар мови.
Зіниці ворожбитки, поблискуючи з-за зморшкуватих повік, кілька нескінченних хвилин вдивлялися в лице Евелін. «Заплющи очі й скажи мені, що ти бачиш», — наказала вона дівчинці. Та заплющила очі, але не здобулася на голос, щоб розповісти ані про те, що узріла тоді на мосту, ані про жах, який пойняв її, коли вкриті татуюваннями чоловіки зв’язували Андреса, а її били й тягли. Спробувала заговорити, але з її горла вихопилися якісь приголосні: вона насилу, наче потопельник, спромоглася видобути здушені звуки. Консепсьйон хотіла була розповісти, яке лихо спіткало її родину, однак ворожбитка її спинила. Пояснила бабусі й онуці, що спрямовує цілющу енергію всесвіту, силу, одержану при народженні й розвинуту впродовж довгого життя серед інших чаклунів. Задля цього вона подорожувала літаком дуже далеко, і до семінолів[24] з Флориди, і до інуїтів з Канади, проте найважливіші її знання походять від священної рослини Амазонії[25] — брами в світ духів. У розмальованому доколумбовими символами горщику з голубої глини ворожбитка запалила священні трави й дмухнула димом в обличчя хворої, тоді змусила Евелін випити нудотний чай, який та насилу проковтнула.
Невдовзі питво почало діяти: не в силах сидіти далі, дівчинка впала на бік, уткнувшись головою в пелену бабусиної спідниці. Її кості розм’якли, тіло розчинилося, наче сіль в опаловому морі, і вона угледіла себе, оточену фантастичними яскравими різнобарвними нуртами — жовтим кольору соняшника, чорним кольору вулканічного скла й зеленим кольору смарагду. Рот Евелін наповнився огидним присмаком чаю, її знудило, і вона почала блювати в пластмасову миску, яку Фелісітас завбачливо поставила перед нею. Нарешті нудота минулася, й Евелін, уся тремтячи, знову похилилася на бабусину спідницю. Видіння швидко змінювали одне одне: в деяких перед дівчинкою поставала матір, така, якою Евелін бачила її востаннє; інші воскрешали картини її дитинства — то вона в гурті інших дітлахів бавилася в річці, то, п’ятирічна, скакала верхи на спині в старшого брата; потім з’явилася ягуариха з двома дитинчатами, тоді знову матір з якимось незнайомцем, можливо, це був її батько. Зненацька Евелін опинилася перед мостом, де висів її брат. Пойнята жахом, дівчинка закричала. Вона була з Грегоріо наодинці. Гарячі випари, що йшли від землі, шелестіння бананових плантацій, величезні сині мухи, закляклі на льоту чорні птахи, брутальні хижі квіти, що плавали в іржавого кольору водах річки, й її розп’ятий брат. Евелін кричала без упину, марно силкуючись утекти й сховатися, бо скам’яніла й не могла поворухнутися. Здалеку долинув голос, що промовляв заупокійну молитву мовою майя, і дівчинці здалося, буцімто її погойдують і заколисують. Минула ціла вічність, поки вона заспокоїлася й зважилася підвести погляд, і тоді побачила, що Грегоріо вже не висить, наче яка худобина в рíзниці, а стоїть на мосту, цілий і неушкоджений, без татуювання — такий, як тоді, коли був ще безневинним хлопцем. А поруч із ним стояв Андрес, також здоровий: він чи то кликав її, чи то прощально махав рукою. Евелін послала їм поцілунок здаля, і брати посміхнулися, перш ніж повільно розчинилися в багряному небі й зникли. Час згорнувся, і все переплуталося, і вона вже не знала, що це — минуле чи прийдешнє, ані як збігають хвилини або години. Вона забулася, віддавшись уся безмежній владі наркотику, й позбулася страху. Матір-ягуариха з’явилася знову з двома дитинчатами, й Евелін насмілилася погладити її по хребту: шерсть була цупкою й пахла болотом. Ця гігантська жовта кішка раз по раз супроводила її, приходячи в інші видіння й покидаючи їх, роздивляючись Евелін бурштиновими очима, показуючи дівчинці дорогу, коли та губилася в примарних лабіринтах, боронячи від згубних істот.
25
Аяуаска — ліана, з якої шамани індіанських народів Західної Амазонії виготовляють одноіменний галюциногенний напій, що використовують у різних обрядах.