Выбрать главу

На прилеглих до кордону з Мексикою теренах Гватемали, осерді контрабанди й наркотрафіку, тисячі чоловіків, жінок і дітей заробляли на прожиток, нехтуючи закони, але знайти надійного проводиря чи опікуна було важко. Деякі, взявши половину обумовленої суми, кидали підопічних деінде в Мексиці або переправляли їх у нелюдських умовах. Часом по запаху можна було виявити контейнер з десятками трупів людей, які задихнулися чи упріли через немилосердну спеку. На дівчат чатувало чимало небезпек: їх могли зґвалтувати або продати сутенерам чи в борделі. І знову на допомогу отцеві Беніто прийшла Нурія Кастель, порекомендувавши скромну агенцію, що користалася доброю славою серед євангелістів.

Ішлося про пекарку, для якої контрабанда людей була побічним бізнесом. Жінка пишалася тим, що жоден з її клієнтів не став жертвою торгівлі людьми, жодного не викрали, не вбили в дорозі, не затримали й не викинули з потяга. У своєму доволі ризикованому ремеслі вона могла запропонувати певну безпеку, вживала можливі запобіжні заходи, а все інше покладала на Бога, який мав дбати на небі про своїх скромних слуг. Правила суму, яку зазвичай брав проводир з урахуванням можливих ризиків і видатків, плюс свої комісійні. Жінка спілкувалася з проводирями за допомогою мобільного телефона, стежила за ними, коли ті були в дорозі, й завжди знала, в якій точці маршруту перебувають її клієнти. Нурія запевняла, що в пекарки досі ніхто не пропав.

Отець Беніто поїхав до неї й узрів перед собою п’ятидесятирічну жінку з надмірним макіяжем і всю в золоті — на вухах, шиї, зап’ястках, не кажучи вже про зуби. Священик попросив про знижку в ім’я Господа, звертаючись до її християнського милосердя, але жінка не бажала плутати віру з бізнесом і виявилася непоступливою: вони повинні заплатити аванс проводиреві й повністю її комісійні. Решту коштів заплатять родичі у США або за клієнтом залишиться борг, звісно, з нарахуванням відсотків. «Звідки, по-вашому, я візьму такі гроші, пані?» — спробував переконати її єзуїт. «Зберете серед своїх парафіян, отче, звідки ж іще», — глузливо озвалася пекарка. Однак у цьому не було потреби, бо надісланої Міріам суми вистачило на похорон Андреса, комісійні агентки й тридцять відсотків винагороди проводиря; решту суми матір зобов’язувалася віддати після прибуття Евелін, про що дала розписку. Борг був священним, ніхто не відмовлявся його платити.

Призначений пекаркою для Евелін Ортеги проводир виявився мексиканцем на ім’я Берто Кабрера — тридцятидворічний вусань з черевом шанувальника пива, який уже понад десять років займався цим бізнесом. Він здійснив десятки подорожей із сотнями мігрантів й у стосунках з людьми відзначався винятковою чесністю, що не поширювалася однак на інші види контрабанди. «Мою роботу зневажають, але це соціальна служба. Я дбаю про людей, не перевожу їх, мов худобу, у вантажівках чи на дахах вагонів», — пояснив він священикові.

Евелін Ортега долучилася до групи, що складалася з чотирьох чоловіків, які надумали податися на північ у пошуках роботи, й однієї жінки з двомісячним хлопчиком, яка сподівалася зустрітися з його батьком у Лос-Анджелесі. Дитина була перешкодою в дорозі, але матір так благала, що зрештою агентка не встояла. Клієнти зібралися на задньому подвір’ї пекарні, де кожен отримав фальшиві документи й інформацію про пригоду, що на них чекала. Від цієї миті вони могли називатися лише новими іменами, мовляв, справжніх імен попутників краще не знати. Похнюплена Евелін не наважувалася ні на кого глянути, однак жінка з немовлям підійшла до неї знайомитися. «Тепер мене звати Марія Інес Портільйо. А тебе?» Евелін показала їй своє посвідчення. Її нове ім’я було Пілар Саравія.

Вибравшись з Гватемали, вони повинні удавати мексиканців, дороги назад немає й треба беззаперечно виконувати накази проводиря. Евелін буде ученицею монастирської школи для глухонімих дітей у Дуранго[27]. Інші мандрівці вивчили державний гімн Мексики й деякі загальновживані слова, які в двох країнах мали різні значення. Це допоможе їм зійти за справжніх мексиканців, якщо їх затримає міграційна служба. Проводир заборонив звертатися на «ви» в множині у сенсі «ти», як прийнято в Гватемалі. Будь-якому представникові влади чи людині в мундирі треба обачно й поштиво казати «ви», а іншим — «ти» в однині. Евелін, як глухоніма, мовчатиме, а якщо представники влади її про щось запитають, Берто покаже їм посвідчення фіктивної школи. Ще проводир порадив убратися в найкращу одіж і взути найкращі черевики чи туфлі, в жодному разі не резинові шльопанці, щоб не видаватися надто підозрілими. Жінкам зручніше подорожувати в брюках, але — боронь Боже! — не в цих новомодних подертих джинсах. А ще їм треба мати спортивні тапочки, нижню білизну й шерстяну накидку; це все, що вміститься в дорожню сумку або наплічник. «Пустелю доведеться перетинати пішки. Зайва вага не потрібна. Ваші кетцалі ми обміняємо на мексиканські песо. Дорожні витрати сплачено, але доведеться купувати їжу».

вернуться

27

Дуранго (інакше Вікторія-де-Дуранго) — головне місто одноіменного штату в Мексиці.