Выбрать главу

— Я тримаю їх у кулаці, Евелін, бо, коли схочу, можу заговорити, і тоді вони ніде не сховаються. Ці двоє злочинці, вбивці. Знаєш, чим вони займаються? Торгівлею людьми — переправляють і продають людей. Привозять, ошуканих, з інших країн і змушують працювати, наче рабів. Тільки не кажи, що ти не чула про таке!

— Чула дещо… — зізналася налякана видом хазяйки дівчина.

— Їх змушують працювати, як волів, не платять, залякують, убивають. У цьому задіяно багато людей, Евелін, — посередники, перевізники, поліцаї, прикордонники і навіть корумповані судді. Клієнтів ніколи не бракує. Тут крутяться великі гроші, розумієш?

— Так, пані.

— Тобі пощастило, що тебе не схопили. Бо ти опинилася б у якомусь борделі. По-твоєму, я божевільна, еге ж, Евелін?

— Ні, пані.

— Кетрін Браун, лікарка мого сина, шльондра. Приходить у цей дім шпигувати за нами; Френкі лише привід. Це мій чоловік привів її сюди. Вона спить з ним, ти це знаєш? Ні. Звідки тобі знати, дитино. Я знайшла в його кишені ключ від дому цієї хвойди. Чого б, по-твоєму, він мав ключ від її дому?

— Пані, будь ласка… як ви можете знати, звідки той ключ?

— А звідки ж іще? І знаєш, що я тобі ще скажу, Евелін? Мій чоловік хоче позбутися мене й Френкі… власного сина! Хоче нас убити! Ось чого він прагне, і ця Браун, мабуть, співучасниця, але я пильную. Весь час пильную, весь час…

На межі сил, приголомшена алкоголем і ліками, тримаючись за стіни, жінка дозволила відвести себе до своєї кімнати. Евелін допомогла їй роздягтися й лягти. Дівчина не підозрювала, що Шеріл може щось знати про стосунки пана Леруа з лікаркою. Вона вже не один місяць, мов злоякісну пухлину, ховала в собі цю таємницю. Залишаючись непоміченою, слухала, дивилася й робила висновки. Дівчина не раз помічала, як вони шепочуться в коридорі чи обмінюються записками, перебуваючи в різних кінцях дому. Чула, як вони планували провести разом відпустку, бачила, як зачиняються в одній з порожніх кімнат. У сина пан Леруа з’являвся лише тоді, коли Кетрін робила з хлопцем вправи, і в таких випадках Евелін під слушним приводом кудись відсилали. Хлопця не соромилися, хоча обоє знали, що той усе розуміє; вони мовби бажали, щоб Шеріл довідалася про їхні стосунки. Евелін казала Френкі, що це їхній секрет, і ніхто більше не повинен про нього знати. Дівчина гадала, що пан Леруа закоханий у Кетрін, бо той завжди шукав нагоди побути з нею, в її присутності голос і вираз обличчя хазяїна змінювалися, але Евелін було невтямки, навіщо Кетрін цей лихий, набагато старший від неї одружений чоловік, який до того ж має хворого сина, хіба що лікарка спокусилася на його гроші.

Шеріл казала, що її чоловік, як захоче, може бути невідпорним; саме так сталося, коли той залицявся до неї. Якщо Френк Леруа втовкмачував собі щось у голову, ніщо не могло його спинити. Вони познайомилися у вишуканому барі готелю «Ріц», куди вона прийшла розважитися з подругами, а він закрити одну справу. Шеріл розповіла Евелін, що вони на відстані обмінялися парою оцінюючих поглядів, і цього виявилося досить, аби Френк рішуче наблизився до неї з двома келихами мартіні. «З тієї миті він не давав мені спокою. Я не могла втекти, він схопив мене, мов павук муху. Я підозрювала, що він кривдитиме мене, бо це почалося ще до весілля, але тоді скидалося на гру. Хіба могла уявити, що все буде дедалі гірше, дедалі частіше…» Попри страх і ненависть, які викликав у неї чоловік, Шеріл визнавала, що той приваблював своєю зовнішністю, ексклюзивним вбранням, владним і таємничим видом. Евелін була нездатна оцінити ці якості.

Того суботнього дня вона слухала безладні нарікання Шеріл, коли раптом із сусідньої кімнати долинув запах, який свідчив, що Френкі треба міняти памперси. У дівчини, крім слуху та інтуїції, загострився й нюх. Шеріл мала купити памперси, однак була в такому стані, що забула. Евелін вирішила, що приспаний хлопець зможе зачекати, поки вона швидко з’їздить до аптеки. Напнула камізельку, теплу куртку, гумові чоботи й рукавички і вийшла з дому, готова кинути виклик завії, але виявила, що в пікапа спустило колесо. «Фіат-500» Шеріл саме віддали лагодити до автомайстерні. Викликати таксі було не варто — через негоду машина б забарилася, а будити пані не випадало, бо та, либонь, була в коматозному стані. Евелін вже вирішила відмовитися від наміру купити памперси й спробувати обійтися рушником, коли на тумбочці біля входу, на звичному місці, помітила ключ від «Лексуса». То була автівка Френка Леруа, дівчина ніколи не керувала нею, але подумала, що це, либонь, легше, ніж упоратися з пікапом; дорога до аптеки й назад забрала б менше півгодини, хазяйка в нетямі, й не потребуватиме її, і проблему буде вирішено. Евелін пересвідчилася, що Френкі спокійно спить, поцілувала його в чоло й прошепотіла, що скоро повернеться. Потім обережно виїхала «Лексусом» з гаража.