Часом відкриваєш міста, в яких не відчуваєш часу: там застигли будинки, люди не пам'ятають, в якому столітті живуть, але за усім тим стільки легкості, витонченості, і терпіння, що жити у таких місцях – везіння. Життя біля моря по-іншому проходить: кожний наступний день повторює попередній, але душа місцевості завжди хвилюється: або на глибині, залишаючись невидимою, або ззовні, виплескуючи почуття. Ти пливеш, ногами не дістаючи дна, і думаєш, що відчай у щасті – це страх втратити насилу знайдене. І такі заходи сонця, що дах зриває від захоплення. Море – це завжди неповторність і історія про повернення.
Спогади стають магнітом на холодильнику і кава переливається через край (за звичкою ставлю порцій дві) під пісню Кріса Корнелла13 про те, як вона намагається не відчувати потреби у ньому і я думаю, що він співає про мою любов до моря.
Чутно в повітрі господиню дощів і не працює план перельоту в південні краї. Приходить осінь, всередині тебе накопичується меланхолійна волога, хоч ти і схожа на висохлий лист, такий красивий і такий крихкий. Згортаєтья падолистом душа, бо теж не вміє жити без тепла. Дає про себе знати нестача вітаміну D, тому, щоб додати більше фарб в палітру жовтня, ти йдеш туди, де тихо і золотаво. Втім – що ти знаєш про тих, хто стане частиною тебе цієї осені? – Нічого. Тому не поспішаєш восени робити дурниці, хіба що губиш в аудиторії парасольку і ведеш з собою важкі монологи, такі незвичні, зовсім несхожі на мелодії літні. Осінь – це дрібна скалка у подушечці пальця: сильно не турбує, але нагадує про себе тихим дзвоном. Немає ні дружби, ні ворожнечі. Тільки надія. Вона заплуталася метеликом десь між тим усім.
Взимку усе впадає у приємну дрімоту, рятують рідні люди і товсті книги. Слова тиняються без діла, перетворюються на паузи і написані подумки листи. Ти затикаєш ними щілини у віконних рамах або починаєш писати пальчиком одне-єдине слово, вімірюючи чолом температуру віконного скла. І навіть заметіль тобі не заважає. Книги теж читаються по-іншому. З увагою до автора, себе, і усіх тих, з ким неодмінно захочеться зустрітися у грудні, і без кого увесь рік був би іншим.
Про прихід грудня мені нагадує сніговик Семен, а тобі? Знаєш, він був такий самотній і непристойно святковий серед канцелярських товарів. Господиня лавки зробила мені знижку, бо ми часто заходимо що-небудь купити: то тарілку, то нотатник, то ручку. І тепер ми чекаємо на звістку від снігу разом, бо королеві ні з ким не сплутати короля.
Весною друзі сніговика Семена в очікуванні лиха. Тихо. Ані морозно, ані тепло. Диво. Оголене неприбране сміття довкола. Мило. Метеорологи лякають нас морозом вміло. Не піддаватися гіпнозам серце сміло. Воно чекає потепління. Вперто. Вже жайворонки з тіста полетіли. Стрімко. Кружляють шматки криги жваво. Люди перевзуваються, кольори їхнього одягу тепер не зливаються. Зустрічаю книги, настільки прекрасні, що їх хочеться вивчити напам'ять. Я все ще сплю під двома ковдрами, але вже заростають подряпини і порізи, а мої очі змінюють тон і пахнуть конвалії, татом подаровані, – вирує весна. Просто закрий очі і ти побачиш світ, в якому унікальна кожна мить.
Лампові вечори і ранні сонні години
Грали з татом у доміно і мені випадав дубль «пусто-пусто» разів зо три. У цій зрадницькій, мені від народження виданій невезучості невідомого походження насправді багато хорошого. У цьому незрозумілому світі світла і темряви мене рятують лампові вечори і ранні сонні години. Хоча ловити у житі мене давно вже не треба, я відчуваю у тобі потребу. Сумувати за тобою безглуздо. Абсолютно нерозумно, і все-таки я сумую.
Не завжди, лише коли видаються ранні сонні години, або як учора, коли почула «Pink Floyd» і зрозуміла, що можу успішно зніматися у німому кіно – впускаю з рук чашку чаю без жодного дубляжу. «Усе, що нам потрібно зробити – переконатися, що ми продовжуємо говорити»14. Не те щоб я так сильно цю пісню любила, просто згадала, що вона з улюбленого тобою альбому (навіщо я це пам'ятаю?) і аудіоплеєр не зупинила.
Яким чином ти умудрився поміститися у голові, там же вільного простору залишилося кілька гігабайт? Усе решта – іноземні мови, основи економіки, номери телефонів, і серед всього того – ти у скронях. Неабияке зухвальство. І ніяк не виходить у нас розпрощатися. І поки ми з тобою говоримо – зі слів починає витися в'юнок, уві сні обвиваючи шию. Я насправді не знаю, куди приведе останній рядок. Яких «нас» – почнемо з цього, з яким таким «тобою»? Окей, продовжимо.
13
Кріс Корнелл – американський гітарист, композитор і співак; колишній фронтмен групи Soundgarden.