Мої учні люблять вправи, де потрібно поєднувати картинки і слова, вони малюють неймовірні зигзаги і я думаю, що світ працює приблизно так само – плете свої ниточки: одну ниточку тобі, другу – йому, а ось тут ви зустрінетеся і підете далі разом, взявшись за руки, не розлучаючись.
Діти як картини Джексона Поллока40: може здатися, що хтось розлив фарбу на папір, але при найближчому і уважному розгляданні можна побачити щось глибоке і таємниче. Вони дивують мене щодня, однак, щоб захопитися самій даром життя, треба жити в дитячому темпі, прямо тут і зараз. Тоді стає зрозуміло, що навіть у імлі нічого кромішнього немає – лише підлий в неї молока. І подруга пише у месенджері, що туги більше немає і надсилає милий стікер, зовсім як у моїх дитячих альбомах із наліпками, де Наталія Орейро41 в червоній сукні на обкладинці. Мені завжди хотілося таку, тому чому не купити її собі сьогодні?
Просто іноді, щоб перезарядитися, не потрібне море, варто просто вдумливо слухати веселі дитячі голоси і подивитися по сторонам. Недарма дитяча письменниця Беатріс Поттер говорила, що істинне блаженство полягає в тому, щоб зберегти дитячу безпосередність, доповнивши її здоровим глуздом.
Той, хто розпоряджається нашими снами
Той, хто розпоряджається нашими снами, роблячи їх легкими, ніби пудра, – надзвичайно мудрий. У снах часом може промайнути частка нашого серця і душі, а без цього вони усі – нецікаві і сухі. Наші думки і почуття, наш настрій, мрії і самопочуття, наш темперамент і виховання, наша культура і світогляд – все на світі у снах.
Той, хто розпоряджається нашими снами, читає нас, ніби надіслані листи – хочемо ми цього чи ні. Перегортає сторінки і поділяє наші прагнення і розчарування, стежить за нашими друзями і ворогами, вгадує приховані мотиви і подальший розвиток подій, але не розуміє, чому так багато добрих і щедрих на любов людей живуть не у діях, а уві снах і очікуваннях. Навіть якщо довго лежати в напрямку мрій – нічого не трапиться. Робити кроки назустріч не менш цікаво ігрового Lego, конструктор власного життя – це тисячі деталей. Потрібно лиш не забувати настанов Скрижалей.
Якщо під час свята Холі в Індії ви зустрінете незнайомця, то повинні обійнятися і вимазати лоб і щоки один одного різнокольоровими фарбами. Чому ж так не вчинити зі спадами і підйомами свого життя – обійняти і розфарбувати. Адже сни людям сняться різні, а концепції особистісного зростання і щастя такі однакові. Той, хто розпоряджається нашими снами не розуміє цей «ефект Пігмаліона».
Вранці я вставала разом із сонцем і йшла гуляти на пляж. Вода в цей час прозора як доспіла виноградина. Одна маленька дівчинка вирішила, що я русалка і з'являюся на світанку. Поки ми з нею їли черешні, довелося придумати казку про те як мій хвіст-плавник трансформується у пляжні шльопанці. Вона сміялася і говорила, що так не буває, а я вимушена була зізнатися, що не русалка, а золота рибка і просто маскуюся, бо бажань у людей багато, а я можу виконати лише три.
Дивно, що у чудес є свої межі, навіть казкові бажання виконуються не більше, ніж по три штуки за раз. Разом з тим, нам не дано знати, якими кармічні стежками йдуть інші і немає сенсу про це замислюватися. Хвилюватися і дбати потрібно про власне сьогодення. Слухати, що діється всередині.
Прислухатися, якими новими візерунками, усе, що ще пульсує, складається з тобою сьогоднішньою по краям, а що дисонує. Наприклад, є дати для інших непримітні, а для мене важливі. Дні, коли через стільки часу ти мені снишся. І я без запинки відповім стільки днів я від тебе нічого не чула, але до чого ці безглузді числа? Мене тодішню вже не знайдеш. Ти ж мене все одно не чекаєш. І снишся.
Той, хто розпоряджається нашими снами, говорить таким чином, що усе, що росло між нами, не треба ворушити. Бо коли ти обіймаєш її лівою рукою, притискаючи до серця, і цілуєш у праву скроню, – до моєї хтось приставляє револьвер. Вкриваюся мурахами від металевого холоду. Гордість вибиває зброю з рук і я падаю ниць. Це було щось не схоже на мене, всередині осіли слова на дно. Та, що з тобою поруч – дівчина-застиглий зефір або сухе вино; вона у чомусь розтягнутому, блідому, рожевому. У мене з рожевого були лиш окуляри. І ті придбала на розкладці поруч з метро. Носила кілька років, а потім витягла лінзи і залишила оправу – на згадку про усе, чого не було.
У той самий момент, коли я побачила тебе по-справжньому щасливим, мені нічого більше не було від тебе потрібно. Копенгагенський образ відступав, зникаючи, і я нарешті побачила тебе істинного. Почнемо з кінця, знову ставши незнайомцями. Або, можливо, це все, ким ми коли-небудь були.