Роби добро і кидай все у воду
Осінь цього року така затишна і зовсім не колюча. Навіть переходи між навчальними корпусами нагадують мені «Міст-веселку» у штаті Юта. Величезні вікові дерева, стовбури яких ледве можна обхопити. Радісний шум пожовклих листочків, що ніби плескають у долоні. Неквапливо прогулюються люди і відпочивають на лавках вздовж алеї. Таких днів п'янких десяток видають кожну осінь, тому важливо не пропусти жодного. Яскраве тепле сонце. І повітря по-осінньому смачне.
Здається, що невеличка кав'ярня за рогом – моє ідеальне місце, саме те, що англійці називають "the write spot". Ззовні гарно – каліграфія у вивісках, вуличні обігрівачі, жалюзі і черепиця, при чому не декоративна, а справжня і на вигляд надійна. Всередині пахне ледве-ледве пудрою, злегка – свіжомеленою кавою, а ще мирним затишком.
Офіціант приносить моє замовлення і шоколадку. Як давно зелений чай подають у комплекті з шоколадом? «Для гарного настрою!»,– говорить він і зникає. Навіть подякувати не встигаю.
Згадую вступні уроки у посібнику з йоги і так зване таємне завдання: зробити для когось щось хороше і нікому ніколи про це не розповісти. Як у вірменському мультфільмі – роби добро і кидай все у воду. Тоді мені здавалося, що робити добрі справи таємно невесело – ніякого зворотного зв'язку, жодної реакції і гарантії відплати добром, допоки не виявилося, що подібного таємного служіння насправді багато у кожному з наших днів.
Єдине свято, яке завжди з тобою – це вміння радіти простим речам. Це трохи наївно і інфантильно. Навіть існує теорія, що в основі багатьох добрих справ лежить егоїзм: ми вчиняємо добре тому, що нам подобається відчувати себе після цього правильними і хорошими. Так нам спокійніше. Та особисто мені на думку чомусь одразу спадає фраза про те, що під час шторму будь-який порт підійде. Ми можемо жити як завгодно, але залишитися в пам'яті інших людей можна тільки одним способом – допомагаючи їм. Добрі справи стануть хорошою терапією від гри в грецьку трагедію і точно допоможуть підняти ніс на сантиметр вище.
Обирай настрій – любити: життя з сюрпризами, людей з дивацтвами. Обирай настрій – відчувати: радість, хвилювання, бажання обіймати весь світ. Обирай настрій – творити добро: маленьке, велике, будь-яке. І тоді у відповідь доля візьме до рук пряник, відклавши потертий батіг.
Скільки випадкових компліментів роблять нас щасливими, скільки дрібних несподіванок склеюють долю. Говори хороші слова зранку – від тебе не убуде, а іншим приємно. І кожна зайва пара безкоштовних рум'яних яблук або жменя слив, які бабусі на ринку щедро додають на ваги, нагадують просту істину – роби добро і кидай все у воду.
Бути вдячною
Вечір перетікає в ніч і обертається в ранок. Живу у гострому дефіциті снів і слів. Час зараз – дійсно те дефіцитне, що коштує дорого. Чи вистачить часу усім подякувати? Усім тим, хто терпить мене з моїм ненормальним графіком, негнучкістю і амбіціями.
Слова вдячності завжди чомусь дрібним шрифтом під зірочкою і це несправедливо стосовно тих, хто з тобой у найважчі дні і найтемніші ночі. З віком я почала більше цінувати тих, хто з розумінням ставиться до мого бажання побути поза колом соціальних ігор і вміють чекати так довго, скільки знадобиться, але коли буде потрібно – вони поруч. Усе, що я відчуваю цієї пори – вдячність рідним, своїм слабкостям, морям і чужим почуттям.
Травень. Хотіла почитати племінниці про принцес, а їй нецікаво. Особисто мене не покидає надія, що одного дня мандрівний лицар неодмінно здогадається, що під шаллю ховається зачарована принцеса, тобто я. Племінниця подивилася на мене серйозно і відповіла: поки очікуємо, давай слухати музику і розфарбовувати. Не стала їй заперечувати, за дипломатичність варто бути вдячною.
Червень. Спекотні дні і холодні ночі. З учорашнього дня зарядили дощі. Чомусь підстригла волосся до плечей, а воно в'ється від цієї погоди дрібними локонами щоранку як листочки папоротей. Треба бути вдячною, так навіть краще, бо інакше – була б схожа на єгипетську богиню Бастет56.
Липень. Можна розслабитися і вдихати пропитане сіллю та йодом повітря. Ці зустрічі з сонцем біля моря врізаються в пам'ять айсбергами, руйнують мої кораблі, а нафтові танкери спостерігають десь там, у далечині. Я запливала далеко за буйки, так далеко як тільки вистачало сил, до неможливого і повного відчаю, щоб потім стати за нього вдячною і радіти простим речам.
56
Бастет – єгипетська богиня, дочка Осіріса й Ісіди, уособлення світла (сонячного або місячного).