— Так собі, Андрію. Ребра поламані, легені хриплять, струс мозку. Але я дзвоню не для того, щоб поскаржитися. Я змився на хвилину з палати…
— Розумію, — багатозначно мовив майор Букреєв.
— Я маю важливу інформацію. Пам’ятаєш, я цікавився у тебе двома підозрілими фірмами?
— Аякже. Ти питав про «Євротур» і, здається, про будинок моди. Це дрібненька рибка.
Словосполучення «дрібненька рибка» було улюбленим у майора Букреєва. Воно слугувало і лайкою, і визначенням, і вигуком. На думку Букреєва, представники організованої злочинності у переважній більшості були «дрібними рибками» і ніякі факти, ніякі безпрецедентні розкрадання не могли змусити Букреєва хоча б один раз обмовитися і сказати, замість «дрібні», «великі».
— Дрібна, але не зовсім. Шістнадцятого числа з чорного ходу будинку моди мафіозо завантажуватимуть свій фургон виробами китайського антикваріату.
— О котрій?
— Не знаю. Мабуть, зранку. Доведеться вже хлопцям початувати. Інформація абсолютно достовірна. Не прогавте.
— Постараємося. А звідки в тебе такі відомості?
— Нетелефонна розмова.
— Може, я до тебе завтра заскочу?
— До мене, на жаль, нікого не пускають, — збрехав, не змигнувши оком, Кононов. — Може, днів через три… Вибач, я не можу більше говорити.
— Усього найкращого! Постараємось не підвести.
Кононов вірив у Букреєва та у те, що вдасться успішно провернути операцію за спиною Булавіна. Процес над Сапегіним і «Євротуром» міг набути розголосу. Щоправда, ім’я Кононова ніхто при цьому не згадував би. «Ну й нехай», — подумав Кононов і, важко переставляючи ноги, почав підніматися сходами вгору.
14 травня, 20.47
Ми повечеряли: я у ліжку, а Сергій у їдальні. Щоб згаяти час перед сном, почали розповідати анекдоти. Причому, скажу відверто, він знав їх набагато більше за мене, до того ж, умів мистецьки розповідати. Він доводив мене до кольок, я тримався за бік і плакав від реготу. Зненацька на порозі з’явилася медсестра.
— Сергію Володимировичу, вас до телефону, — сказала вона дуже поштиво.
— Невже? І де він? — повторив я кінцівку щойно почутого анекдоту, що викликало в Сергія новий приступ реготу.
Сестра насупилася.
— В ординаторській у начальниці відділення.
— Хто дзвонить? — запитав я, у глибині душі сподіваючись почути Наталчин голос.
— Якийсь чоловік, що назвався вашим другом.
«Значить, Пельш», — подумав я.
14 травня, 21.08
В ординаторській на мене чекав Золотарьов.
— А хто ж мені дзвонив? — запитав я розгублено.
— Я, Володимире Андрійовичу. Ну не могла ж сестра сказати, що в ординаторській вас чекає слідчий з Управління?
— Резонно, — погодився я. — Чим порадуєш, Славику?
— Хотів поспілкуватися з вами, як зі свідком у справі Рубіної-Смолича, — офіційно почав Золотарьов, але, побачивши, як я скривився, змінив тон:
— Якщо чесно, мені потрібна ваша допомога, Володимире Андрійовичу.
— «Я весь вниманье, ой отважний Лелий», — сказав я і спіймав себе на тому, що почав поводитися точнісінько, як Гретинський.
Золотарьов не зрозумів гумору, але для годиться усміхнувся, потому продовжив:
— Почнемо з того, що стріляли у вас і Смолича. Вам пощастило, Смоличу — ні. Його вбили чотирма пострілами.
— Рубіну теж убили чотирма пострілами, — мовив я.
— Слушне зауваження, — сказав Золотарьов. — Але головне — знайшлися свідки, які бачили, що у вас стріляла жінка, дуже схожа на Наталю Воробйову.
— Он як? — я був приємно здивований.
— У Воробйової — абсолютне алібі. Під час убивства вона заправлялася на бензоколонці на Лермонтовській, є кілька свідків. Але, оскільки ви, Володимире Андрійовичу, були в ресторані, то, мабуть, бачили двійника Воробйової.
— Авжеж, — сказав я, згадуючи вчорашню вечірку.
— Воробйова запевняє, що бачила свою «сестру» вперше в житті. Однак обслуговуючий персонал стверджує, що дівчата разом піднялися на естраду і там виробляли казна-що.
— Таке бовкнути могла тільки яка-небуть офіціантка із заздрощів, — роздратовано мовив я. — Танцювали вони бездоганно і напрочуд звабливо… Скажіть, ви давно були в ресторані?
Золотарьов зам’явся.
— Років п’ять тому, — нарешті сказав він.
— Ну то ви, певно, призабули, що ресторани існують для того, щоб люди могли випити, попоїсти і трохи розважитися. Головне, як на мене, щоб ніхто з них не перебрав зайвого і не зчинив бійки.