— Можна зайти провідати?
— До мене поки не пускають. Ти не міг би ще разок зробити мені послугу? Я дзвоню з автомата і тому довго теревенити не можу, ти вже вибач.
— Зрозумів. Чим зможу, тим допоможу! — охоче відповів Юра.
— Юро, ти часом не знаєш, у вас завтра планується відправлення колекцій за кордон?
— Завтра, приблизно о дванадцятій, наші повезуть нову колекцію в Австрію. А ще плануємо відвідати Фінляндію і Емірати. Не думав, що тебе може зацікавити така інформація.
— Спасибі, Юро, сподіваюся, незабаром побачимося.
— Одужуй швидше, — співчутливо мовив Юра.
15 травня, 12.40
Усе стало на свої місця. Наталя і Гретинський розквиталися зі Смоличем. Чекати, поки я піймаю бухгалтера, вони не хотіли та й боялися, що йому вдасться уникнути серйозного покарання. А на їхню думку, він заслуговував тільки смерті. Ну що ж, не мені їх судити.
Я пробачив і Наталю, і Осетинського. Не можу ж я повторно заводити справу проти Осетинського і, побічно, проти Наталі?
15 травня. 14.07
Коли Пельш прийшов провідати Кононова, той лежав, обхопивши голову руками — страшенно боліла голова. Добре, що хоч Сергій, на щастя, був на процедурах і Кононову не довелося нікуди виходити.
— У мене для тебе три новини, — бадьоро мовив Пельш. — Перша ніяка, другая хороша, а третя…
Пельш зробив паузу, щоб заінтригувати Кононова.
— А третя — дуже хороша. З якої почнемо?
— З якої хочеш, — стомлено відповів Кононов.
— Я, як ти й просив, повернув Шеметові його «жучка» і радіотрубку.
Справді, я просив його про це ще в ніч з п’ятниці на суботу, передчуваючи, що мені буде не до цього. Навіть попросив Пельша купити майорові нових батарейок.
— Дякую. Що ще.
— Ми з Аваладзе попрацювали з дискетою, яку з тобою поцупили в будинку моди. Нам вдалося відновити велику частину інформації. Її вистачить на те, щоб запроторити за ґрати щонайменше п’ятеро осіб. Там міститься повна база даних по торгівлі антикваріатом, орієнтовні дати відправлення товару за кордон.
Пельш тріумфував. Він почував себе Шерлоком Холмсом, Пінкертоном, слідчим Мегре й Агатою Крісті одночасно.
— Хочеш я вгадаю дату найближчого відправлення? — перервав Пельша Кононов.
— Ну? — недовірливо мовив Пельш.
— Завтра о дванадцятій годині з будинку моди. Угадав?
— Ну й зануда ти, Володю… Я хотів зробити тобі сюрприз… — Пельш був трохи розчарований.
— А ти, Ігоре, комп’ютерний геній. Найбільший у світі. Нумо розкажи третю новину, — наказав Кононов, виждавши паузу.
— Ти будеш свідком у мене на весіллі через три тижні. Цього разу вже точно.
— Вітаю. Це справді найкраща новина.
16 травня, 9.23
«Товаришу полковник, я клянуся своїми погонами, що в середу розслідування буде завершено», — обіцяв я Булавіну в суботу, абсолютно не замислюючись над сказаним. Я грав ва-банк. Сьогодні середа. Сьогодні, нарешті, буде завершено розслідування.
Сьогодні я втечу з лікарні і доведу справу до кінця.
Голова майже не боліла. У боку ще трохи кололо, але ходив я вже вправно. При мені, щоправда, не було ні документів, ні зброї, ні грошей. Але ж я мав вірного друга.
Рівно за п’ятнадцять хвилин до десятої я вийшов на вулицю покурити.
Рівно за п’ять хвилин до десятої під’їхав Пельш на своїй «копієчці».
— А ти пашиш здоров’ям, — мовив він, прискіпливо оглядаючи мою фізію.
Ми заїхали до мене. Я перевдягнувся. На кухонному столі побачив тацю, накриту серветкою, і записку: «Володю! Рис, печені каштани і чарка перцівки піднімуть тобі настрій. Вибач, саке не знайшла. Цілую. Наталя».
— Дуже символічно, — сказав Пельш, читаючи записку через моє плече. — Раціон самурая перед битвою.
У його словах я не відчув навіть натяку на іронію.
— Прошу до столу, — сказав я і поштиво вклонився.
16 травня, 11.39
Я попросив Пельша пригальмувати за два квартали від будинку моди. У ніч з десятого на одинадцяте на цьому самому місці ми залишали машину.
Найбільше мене цікавив Букреєв і його люди. Звичайно, більшість із них, одягнених у цивільне, замаскувалися у різномастих недорогих машинах, на дахах прилеглих будинків або у підворіттях. Але мали бути і хлопці з автоматами з групи захоплення.
Табельної зброї в мене з Пельшом при собі не було. Але дещо ми мали: чотири однакових, як брати-близнюки, пістолети з глушниками — трофеї, здобуті під час нічного наскоку на будинок моди.