Рівно за п’ять хвилин до дванадцятої підійшов Золотарьов. З ним я домовився ще позавчора — не завадить ані ще один пістолет, ані зайвий свідок. Хоча який з нього свідок — офіційно тепер це його справа.
— Час, — віддав я короткий наказ.
— Може, і мені піти з вами? — запропонував свої послуги Пельш.
— Ні, залишайся в машині. Порахуй до шістдесяти і під’їжджай до будинку моди. А там видно буде.
Я і Золотарьов, пильно вдивляючись у перехожих і зазираючи крадькома у машини, намагалися угледіти людей Букреєва. Зрештою, декого я знав в обличчя, а тих, кого не знав, зміг би, мабуть, упізнати за характерним мисливським блиском в очах. Але нікого підозрілого я так і не побачив. Цікаво, що задумав Букреєв? Може, він спостерігає зараз за мною в бінокль і грубо лається через те, що я сюди припхався?
У прохідному дворі, з якого було добре видно обгороджений невисоким сітчастим парканчиком майданчик за будинком моди, ми з Золотарьовим облюбували лавочку і сіли покурити.
На моєму годиннику було дві хвилини на першу.
Коли в моїх пальцях уже почав диміти фільтр, на майданчик в’їхала довгоочікувана мазда, на дверцятах якої красувався напис «Євротур».
— Вони, — прошепотів я.
Золотарьов мовчки кивнув.
Спершу з кабіни «Мазди» вискочили двоє. В одному з них я упізнав Сапегіна. А потім ще троє. Серед них був Костик з сережкою у вусі.
16 травня, 14.12
Минуло дві години. Цигарки закінчувалися. З будинку моди мафіозо виносили невеликі шухляди і складали їх в машину. Я не побачив Букреєва. У мене знову розболілася голова. Пельш, напевно, добряче лаяв мене. Загалом, усе відбувалося зовсім не так, як я прогнозував.
— Що робитимемо, В’ячеславе Петровичу? — я, здається, уперше в житті назвав Золотарьова по батькові.
— Почекаємо, поки повністю завантажаться.
Як тільки гангстери спакувалися, я знову звернувся до Золотарьова:
— В’ячеславе Петровичу, — сказав я, згвинчуючи під плащем глушник одного з пістолетів. — Я не знаю, що там думає собі Букреєв, але нам пора діяти. Приготуй зброю. Коли мазда рушить з місця, ми вибіжимо зі сховку. Ти забіжиш ззаду, я — спереду. Головне, щоб ніхто не вийшов з машини.
«Мазда» вже повільно розверталася, коли я підбіг на відстань десяти кроків до неї і направив дула пістолетів на водія і Сапегіна..
— Стій, міліція! — крикнув я з усіх сил і тричі вистрілив у повітря з пістолета, з якого зняв глушник.
Мазда, на мій подив, слухняно зупинилася.
Я пішов прямо на неї, не опускаючи пістолетів. За три кроки перед кабіною я зупинився.
— Руки за голову, вийти з машини! — наказав я.
Двері кабіни по обидва боки відчинилися. Однак ніхто не вийшов.
Я почув, як брязнули задні стулки вантажного відсіку. Одночасно до мене долинув зривистий крик Золотарьова:
— Нікому не рухатися, кинути зброю!
Охоронці одразу дістали «пушки», і тепер Золотарьов був один проти трьох.
Я миттєво підбіг до відкритих дверей кабіни з боку Сапегіна. Мені в груди цілилася чорна зіниця пістолета Сапегіна. Магнум — гроза лос-анджелеської міліції. Я ж навів дула своїх револьверів на Сапегіна.
— Кидай, Борисе, зброю, — спокійно наказав я.
Обличчя Сапегіна, перекошене від злості, скидалося на маску. У вищерених зубах диміла тонка цигарка. Темні окуляри надавали йому ще більш жорстокого виразу.
— Спершу кидай ти, лягавий, — мовив він і на знак незгоди похитав головою. — Однак стріляти побоїшся.
Не задумуючись, я вистрілив йому в обличчя з обох пістолетів і упав на лівий, здоровий бік. У правому закололо так, що потемніло в очах, дихання забило, а у вухах задзвеніло від гуркоту розрядженого магнума.
Я знайшов у собі сили швидко піднятися і відразу ж кинувся на допомогу Золотарьову, який, у свою чергу, почувши стрілянину, вирішив підсобити мені. Ми зіштовхнулися з ним за чотири кроки від того місця, де куля магнума вибила в асфальті крихітний місячний кратер.
— Ти живий?
Золотарьов з переляку перейшов на «ти».
— Як бачиш! — буркнув я.
Троє мафіозо вискочили з машини і кинулися навтьоки. «Ідіоти, таким зазвичай дають по два роки умовно».
Зненацька з’явився Пельш на своїй машині з блимавкою. Де він тільки її поцупив?
— Володю, я вже стомився чекати! — крикнув він. — Кажи, що треба робити!?
— Славо, виклич негайно міліцію, хоч кого-небудь, треба зловити цих гангстерів.