Потрібно було скласти протокол, зняти всі «пальчики» і зробити купу фотознімків, а експерти не квапились.
З обличчя сержанта було видно, що він уперше побачив труп.
Я прийняв соломонове рішення.
— До приїзду експертів нам тут робити нічого, сержанте. Викличте когось з відділення, нехай постоїть на дверях, а ми переговоримо із сусідом.
6 травня, 13.59
Задзвонив дзвінок вхідних дверей.
«Дивно, невже Аня забула ключі? Може, сусіди? Добре, якщо це та неймовірно гарна жінка, що ходить у супроводі чепурного молодика. Аспірин, молоток, чим я ще можу бути корисний?»
Силін зітхнув. У свої неповні сорок він міг сміливо констатувати: крім аспірину і молотка, йому нічим прислужитися такій шикарній жінці.
Платня, яку ніколи вчасно не видають, дочка, якій ти байдужий, дружина, що зневажає тебе.
І все ж… Іноді в лотереї на мільйон безвиграшних квитків припадає один щасливий. Зрештою, лисина теж по-своєму приваблива. Сексуальна. Усі римські папи зовні були непоказними.
Хтось дзвонив довго і наполегливо. Так дзвонять жінки, яким мігрень завдає нестерпного болю. Ще мить — і невідома знепритомніє.
Силін заметушився. На гоління часу не було, та й леза закінчилися. «Піджак, де цей проклятий піджак?»
«Іду!» — крикнув він, квапливо застібаючись.
Двічі клацнув верхній замок. Потім один раз — нижній. Задзеленчав ланцюжок.
За дверима стояли двоє.
— Громадянин Силін?
— Він, п’ятдесят восьмого року народження, — механічно пробурмотав Силін і чомусь почервонів.
— Старший слідчий карного розшуку Володимир Кононов.
6 травня, 14.04
— Отже, ви стверджуєте, що в міліцію не дзвонили?
— Ні, Господь з вами, навіщо?
— Гаразд. Хтось може підтвердити ваші слова?
— Аня.
— Ваша дружина?
— Дочка.
— Вона вдома?
— Ні, гуляє.
— Скоро повернеться?
— Годині об одинадцятій. Вона щось накоїла?
— Громадянине Силін, ваша дочка потрібна нам, щоб підтвердити факт вашої непричетності до телефонного дзвінка в міліцію. Зрозуміло?
— Ясна річ.
— Ви могли б пояснити старшому сержантові, як її розшукати?
— Та вона, мабуть, на стадіоні за сто восьмою школою, яку з нашого вікна видно взимку, коли нема листя на деревах.
— Ви сказали «мабуть». А якщо її там немає? До речі, скільки їй?
— П’ятнадцять…
6 травня, 14.12
Силіну я вірив. Хіба може такий бовдур бути причетним до вбивства?
Свідчення його дочки мене не цікавили. Сержанта я відправив за нею лише для того, щоб поговорити із Силіним наодинці.
— Ви були знайомі зі своєю сусідкою?
— Перепрошую?
Переляк і здивування в очах.
— Будь ласка, не хвилюйтеся.
— Та я не хвилююся. — він спробував посміхнутися. — Я тут двадцять років живу, однак близько нікого не знаю.
— Але ви зустрічалися з сусідкою в під’їзді, у ліфті, на автобусній зупинці?
— На зупинці? Що ви! Вона була не з тих, хто їздить у громадському транспорті.
Я неквапливо сьорбнув чаю і так само неквапливо поставив чашку на блюдце. Я ніби знову відчув запах смерті, швидкої Й легкої, п’ятсот метрів на секунду, одинадцять грамів.
— Ви сказали «була». Гадаєте, з нею щось сталося?
— Але ж ви самі сказали «була». Якби з нею усе було гаразд, ви б такого не говорили.
От і маєш. Не такий він уже і бовдур. Утім, я теж хороший. Зовсім за собою не стежу. Але все-таки дивно, на вигляд він такий незібраний — а тут на тобі.
При поганій грі залишається єдине — робити веселу міну. Я втупився в нього і кілька секунд пильно вдивлявся у блакить його очей.
— Даремно ви, громадянине Силін, відмовляєтеся. Дуже нерозумно. Ну подзвонили, ну розповіли нам про вбивство, чого лякатися. Розкажіть, як усе було. Слідчі розберуться.
Силін довгий час не відводив погляду. Схоже, він був набагато міцніший, ніж мені здалося на початку знайомства. Але через кілька секунд я зрозумів, що він перебуває у стані шоку. Нарешті сусід вичавив із себе:
— Убивство? Ви сказали — вбивство? Її убили? Хто?
— Саме це треба з’ясувати, — відповів я і полегшено зітхнув.
Або він блискучий актор — а таких мало навіть серед професіоналів — або, як я і думав, персона, що вплуталася в цю справу не по своїй волі. Щоб дати Силіну можливість оговтатися, я встав, набрав у чайник води і поставив його на плиту.