Журналіст не шкодував сил, щоб докопатися до правди. Однак що глибше копав, то дедалі більше його стаття втрачала переконливість. Звинувачувальної сили вона не мала. Просто він чогось не розумів. І підстав для підозри не мав. Бо все це — природний процес розвиненого капіталізму. Всі про нього знають, а тому на такі речі їм наплювати. Хто перейматиметься тим, що велетенський капітал незаконно заволодів інформацією, скупив землю, домігся політичного рішення і нарешті нацькував здорованів якудзи на крамничку взуття або власника занедбаного готельчика? Час протікає, мов сипучий пісок. Зараз під нашими ногами — вже не те, що було хвилину тому…
Як на мене, стаття була чудова. З ретельно перевіреними фактами, сповнена прагнення справедливості. Але не в дусі часу.
Я запхав копію статті в кишеню і випив ще одну чашку кави.
Згадав про власника колишнього готелю «Дельфін». Про нещасну людину, над якою від самого народження витала тінь невдачі. Перебратися в нашу епоху він не мав жодних шансів.
— Не в дусі часу! — сказав я про нього вголос.
Проходячи повз мене, офіціантка зиркнула на мене як на очманілого.
Я вийшов надвір, спіймав таксі й повернувся в готель.
8
З номера я зателефонував своєму колишньому компаньйону. Незнайомий голос спитав, як мене звати, потім ще один повторив те саме, і лише тоді нарешті озвався сам компаньйон. Очевидно, мав справ по горло. Востаннє я розмовляв з ним майже рік тому. Та це не означає, що я навмисне уникав його. Просто не було про що говорити. Я завжди відчував до нього щиру приязнь і таке ставлення до нього не змінилося й досі. Однак для мене (як і для нього) це вже був пройдений етап. Так сталося ні з моєї, ні з його вини. Просто ми пішли кожен своєю дорогою, які між собою не перетиналися. От і все.
— Як поживаєш? — запитав він.
— Нормально, — відповів я.
Я сказав йому, що я зараз у Саппоро. Він запитав, чи холодно. Я відповів, що холодно.
— Як з роботою? — спитав я.
— Вистачає, — відповів він.
— Не дуже випивай! — порадив я.
— Останнім часом п’ю небагато, — відповів він.
— Там у вас сніг падає? — поцікавився він.
— Зараз ні, — відповів я.
Якусь хвилину ми ввічливо перекидалися словами, ніби м’ячиком пінг-понгу.
— До речі, в мене до тебе прохання, — почав я нарешті про головне. Колись давно я зробив йому одну послугу. Про це добре пам’ятав і він, і я. Інакше не телефонував би. Бо я не з тих, що люблять просити в когось допомоги.
— Кажи, — відповів він просто.
— Колись ми з тобою мали справу з готельним вісником, — сказав я. — Років п’ять тому, пам’ятаєш?
— Пам’ятаю.
— Скажи, той зв’язок у тебе ще зберігся?
— Ще зберігся, хоча я не назвав би його жвавим. Можна й оживити.
— Там був один журналіст, добре обізнаний з лаштунками готельного бізнесу. Не пригадуєш, як його звали? Такий худющий, завжди у чудернацькій шапці… Ти міг би з ним зв’язатися?
— Гадаю, міг би… А що ти хочеш дізнатися?
Я коротко переказав йому зміст статті про скандал навколо готелю «Дельфін». Він записав назву тижневика і номер випуску. Потім я розповів йому, що до побудови великого готелю «Дельфін» на його місці стояв маленький готельчик з такою ж назвою. Я сказав, що у зв’язку з цим хотів би дізнатися ось про що. Передусім — чому новий готель успадкував стару назву? Яка доля спіткала власника малого готельчика? І, нарешті, чи той скандал мав якесь продовження?
Мій компаньйон усе записав і для певності перечитав записане мені у трубку.
— Все правильно?
— Правильно, — відповів я.
— Мабуть, квапишся? — спитав він.
— Вибач, — відповів я.
— Спробую сьогодні з ним зв’язатися. Ти мені не скажеш свій телефонний номер?
Я повідомив йому номер телефону й номер кімнати.
— Ну бувай! Пізніше зателефоную, — сказав він і поклав трубку.
На обід я з’їв щось невигадливе в готельному кафетерії, а коли спустився у фойє, за конторкою побачив знайому дівчину з окулярами на носі. Я вмостився на дивані в найглибшому кутку фойє і довго спостерігав за нею. Вона вся поринула в роботу і, здавалося, мене не помічала. А, може, й помічала, та навмисне ігнорувала. Однак мені було все одно. Просто я хотів трохи подивитися на неї. Стежачи за нею, я думав: «От з тією дівчиною я міг був переспати, якби захотів».