Юмійосі прийняла душ, розчесала волосся моєю щіткою, недовго, але старанно почистила зуби. Я лежав і спостерігав, як вона ретельно одягалась. Як застібала один за одним ґудзики на блузці, як одягала жакет, як, стоячи перед дзеркалом на весь зріст, перевіряла, чи нема де-небудь на одягу складок або порошинок. Я з насолодою дивився на її рухи, які вона робила з такою серйозністю. Нарешті відчув, що настав ранок.
— Усю свою косметику я тримаю у шафці кімнати відпочинку для персоналу, — повідомила вона.
— Ти й так красива, — сказав я.
— Дякую… Але без косметики можна наразитися на неприємність. Персонал зобов’язаний користуватися нею на роботі.
Я встав, підійшов до неї і ще раз обняв. Обіймати її в блакитному фірмовому жакеті з окулярами на носі також було приємно.
— І вранці я вам потрібна? — спитала вона.
— Дуже, — відповів я. — Більше, ніж учора.
— Знаєте, це вперше я комусь так сильно потрібна, — сказала Юмійосі. — Я це добре відчуваю. Що комусь потрібна. Вперше в житті щось подібне відчуваю.
— Хіба досі ніхто тебе не жадав?
— Так, як ви, — ніхто.
— І що ж ти відчуваєш, коли тебе хтось жадає?
— Я страшно розслаблююся, — відповіла вона. — Давно так не розслаблювалася. Відчуття таке, ніби опинилась у затишному, теплому домі.
— Ну й живи в ньому скільки хочеш, — сказав я. — Ніхто звідси не вийде, і ніхто сюди не зайде. Тут, крім тебе й мене, нікого нема.
— То що, залишитися в ньому?
— Так, залишайся.
Юмійосі відхилила голову вбік і глянула мені у вічі.
— Слухайте… А що, як я й сьогодні у вас переночую?
— Я не проти — ночуй скільки хочеш. А чи не надто небезпечно це для тебе? Бо як застануть тебе в мене, то виженуть із роботи. Може, було б краще, якби ми переспали в тебе на квартирі або в якомусь іншому готелі? Було б набагато спокійніше.
Вона захитала головою.
— Ні, тут краще. Я це місце люблю. Воно не лише ваше, але й моє. Я хочу, щоб ви обіймали мене саме тут. Звісно, якщо вам зручно…
— Мені всюди зручно. Я готовий робити все, що тобі подобається…
— Ну, тоді сьогодні ввечері. Тут же.
Вона прочинила двері й, зиркнувши в коридор, прослизнула у щілину і зникла.
Поголившись і прийнявши душ, я вийшов у місто й прогулявся ранковими вулицями. Потім забрів у кондитерську «Данкін Донатс», з’їв пампушок і випив дві чашки кави.
Місто кишіло людьми, які квапилися на роботу. Спостерігаючи таку картину, я раптом подумав, що знову треба братися до роботи. Так само, як Юкі почала вчитися. Стати реалістом. «Може, підшукати собі роботу тут, у Саппоро? Було б непогано, — подумав я. — І жити разом із Юмійосі. Вона ходила б на службу в готель, а я займався б своїм… Чим? Байдуже чим. Якась робота таки знайдеться. Та якщо й не знайдеться — ще кілька місяців протримаюся».
«Було б непогано і щось написати», — подумав я. Адже я не сказав би, що не люблю писати текстів. І тепер, після трьох років безперервного розгрібання кучугур, мені захотілося написати щось для себе.
Так, саме цього мені хочеться.
Просто тексту. Ні віршів, ні роману, ні автобіографії, ні листів, а просто тексту. Просто тексту без замовлення й крайнього терміну.
Було б непогано.
Після того я ще раз згадав про Юмійосі. Я пам’ятав усі закутки її тіла. Перевіряв їх і ставив на них свою печатку. У щасливому настрої я прогулявся по літньому місту, смачно пообідав і випив пива. А потім повернувся в готель і, вмостившись у фойє за декоративним деревцем, позирав, як Юмійосі працює за конторкою реєстрації.
44
Юмійосі прийшла о пів на сьому вечора. У тому самому жакеті, але у блузці іншого крою. Цього разу принесла з собою пластиковий пакет із переміною білизни, речами туалету й косметикою.
— Тебе коли-небудь застукають! — сказав я.
— Не бійтесь. Я спритна, — вона всміхнулась і, знявши жакет, повісила його на спинку стільця. Ми лягли на дивані й обнялися.
— Знаєте, я сьогодні цілісінький день тільки те й робила, що думала про вас, — сказала вона. — І ось до чого я додумалася. Що було б чудово, якби я щодня працювала в готелі, ввечері прокрадалася до вас у номер, ми спали б у обіймах одне одного, а вранці я знову йшла б на роботу.
— Хотіла б жити поблизу роботи? — спитав я, засміявшись. — На жаль, я не настільки багатий, аби перебувати в цьому готелі скільки мені заманеться. А крім того, така твоя щоденна практика, як не крути, привела б до того, що тебе вистежили б.
Юмійосі кілька разів невдоволено ляснула пальцями на колінах.