В своїх наказах рейхсфюрер вимагає, щоб каральні операції проводилися виключно силами військ СС та допоміжної поліції, а також рекомендує засилати до партизанів побільше надійних, добре підготованих агентів. Легко сказати — засилати побільше агентів. На все потрібен час: і на вербування агента, і на його підготовку, і на те, щоб він зумів завоювати довір’я у партизанів. А саме часу й нема. Утворюється зачароване коло: тих, кого так поспішно готують співробітники служби безпеки, дуже швидко викривають і знешкоджують партизани, бо агентам наказується мало не з першого дня появи в загоні активно розпочинати свою роботу.
Дякувати богові, з Голкою вийшло інакше. Цього агента ніхто не підганяв. Голку просто загубили й довго, дуже довго не могли знайти. Агент мав досить часу для вкорінення в нове середовище, і ось тепер він спокійно і впевнено працює. Результати наявні — дякуючи інформації Голки, вже двічі вдалося напасти на слід банди Бороданя й завдати їй відчутних ударів. Третій удар повинен стати смертельним для лісовиків.
Гільдебрандт глянув на настільний годинник — двадцять дві, нуль чотири. Моріцу наказано подати машину рівно о двадцять третій. В цей час уже сутеніє. Поспішати, метушитися не слід: все розраховано й підготовано. Годину тому його помічники виїхали один у Кружно, інший в Дубовляни. Тут, у Княжполі, залишено фельдфебеля Штофа, який поведе виділену групу. Оскільки Чорне болото лежить у дев’ятому квадраті, буде здійснено варіант “С”. У визначений час усі три групи потайки, маршем-кидком вийдуть на намічений рубіж, з’єднаються і завдадуть партизанам несподіваного удару. Атака розпочнеться, як тільки літаки скинуть увесь вантаж. Людей Бороданя, виділених для збирання вантажів і охорони майданчика, одразу ж буде взято в підкову, краї якої впруться в непрохідну трясовину. Отже, шлях для відступу партизанам буде закритий. Якщо кому з них і вдасться пробитися крізь щільне півколо, то він неодмінно кинеться берегом струмка, що випливає з болота, до мосту, щоб відійти на північ, у глибину лісів. Там, біля мосту, тих “щасливців” зустріне поліцейська сотня, якій обіцяно половину трофеїв. Аби лиш не підвели ті горе-вояки. Зрештою, уповноважений ОУН клявся, що зобов’язання будуть свято виконані. До того ж дії бандерівців будуть контролюватися приставленим до них унтерштурмфюрером Штембергом.
Шибки у вікнах почали набувати синюватого відтінку. Гільдебрандт ще раз глянув на годинник, зачекав, поки секундна стрілка закінчить своє коло, і рвучко підвівся. Пора. Прислухався — на подвір’ї було тихо. “Невже Морщ запізнюється?” — здивувався гауптштурмфюрер. Але тільки-но почав спускатися на нижній поверх, з подвір’я почулося вуркотання мотора, що працював на холостих обертах. Гільдебрандт скривив губи в самовдоволеній посмішці.
…Двоповерховий будинок гестапо був схожий на маленьку фортецю: вікна нижнього поверху замуровані, подвір’я оточене високою загорожею з товстих дощок, обплутаних зверху колючим дротом.
Ворота цієї фортеці нараз розчинилися, на вулицю вискочив чорний “оппель-адмірал” з пом’ятими бортами. Машина була відкритою, і кожен житель Княжполя міг бачити, що на задньому сидінні сидить начальник княжпільського гестапо. Та це не бентежило Гільдебрандта: якщо агенти Бороданя помітять його несподіваний виїзд і навіть розгадають наміри, вони вже не встигнуть попередити партизан про небезпеку. Віддаль, можливі засоби пересування, час — усе це було враховано при підготовці операції.
Гільдебрандт не помилявся, вважаючи, що в Княжполі є люди, які стежать за кожним його кроком. Помилився він в іншому — стежили не лише за ним. Ще Гільдебрандт сидів у кабінеті, тішачи себе думкою, як щасливо обертається справа з давно підготовленою операцією, а в одному з подвір’їв Княжполя розігралася звичайна побутова сценка. Марійка — ревнива подруга поліцая — раптом зчинила бешкет, подряпала пику своєму Федорові, а той не витримав та й відлупцював дурну бабу. Галас, лайки, плач на весь квартал.
— Брешеш! Не на службу йдеш, а знов до Стефки-розпусниці. Хоч би дітей посоромився!
— Кажу ж тобі; не я один, усі йдуть. То служба, а не забава.
— Знаю, знаю я цю службу…
— Чорт, а не баба! Не подумає про те, що людина життям важитиме й, може, голову тої ночі в лісі покладе…
— Тоді скажи: куди йдете? Ага, мовчиш, скур… син!
— Цить, дурепа! Дам ще раз по писку, знатимеш, куди та що. Сказано — сувора таємниця!
Сувора таємниця… Не встигла машина гауптштурмфюрера виїхати з Княжполя, як хлопець років дванадцяти подався велосипедом по глухій грунтовій дорозі до лісу. “Швидше, Михасю! Жени до Каменя щодуху, синку”,— наказував батько. І хлопець гнав щосили, натискаючи босими ногами на педалі старенького велосипеда. А біля Каменя на нього вже чекали…