Командир загону, комісар і начальник штабу були в зборі. Вони сиділи за столом, накритим полотняною скатертиною, пили підсолоджений медом кисляк і, судячи з похмурого виразу облич, вели не зовсім приємну розмову. Начальник штабу Висоцький, худий, жовчний, з лисим черепом, недоброзичливо глянувши на капітана, продовжував роздратованим тоном:
— У загоні без сумніву є ворожий агент. Без сумніву!
— Цього ніхто не заперечує, — іронічно зауважив комісар, що креслив пальцем якісь фігури на скатерті.
— Самої лише констатації фактів не досить, — облизав тонкі сірі губи начштабу. — Потрібні радикальні заходи.
— Іване Яковичу, все це пусті розмови, — сердитим баском втрутився Бородань. — Що ти пропонуєш конкретно? Якщо знаєш, яким чином можна визначити, кого нам підкинув цей Гільдебрандт, кажи. Сіровол, наприклад, запропонував свій план, і ми його схвалили, прийняли…
Слова ці було сказано, здавалося б, найдоброзичливішим тоном, але Сіровол не був таким наївним, аби прийняти їх за чисту монету. Комісар засміявся, не підводячи голови, лукаво глипнув скоса на мовчазного розвідника.
— Справа не в тому, — скривився начальник штабу, також зрозумівши, в чий город було кинуто камінчик. — Припустимо, надзвичайно дотепна пропозиція нашого начальника розвідки досягне мети, ми зловимо шпигуна, розстріляємо його. Але де гарантія, що шпигун один або йому на заміну не прийде інший? Треба визначити причини, що породжують можливість проникнення в загін ворожих агентів, визначити й усунути їх. Причини! Це єдиний радикальний спосіб. Єдиний!
— Пильність, — мовби відповідаючи на свої думки, сказав комісар. — Треба посилити пильність,
— Я не виступаю проти пильності, — заперечив начальник штабу. — Зрозумійте! Я обома руками голосую за найвищу пильність. Це наша альфа і омега, яка не потребує доказів. Але кожна медаль має свій зворотний бік. Надзвичайна, надмірна пильність неминуче викличе в партизанів невпевненість, перетвориться на свою протилежність, хворобливе взаємне недовір’я. Паніку, якщо хочете!
— Гільдебрандтові тільки цього й треба… — мовби про себе сказав Сіровол.
— Саме так! — радісно блиснув очима Висоцький, не сподівавшись такої підтримки з боку задерикуватого і впертого начальника розвідки. — Саме так! Гауптштурмфюреру тільки цього й треба.
— Коротше! — уже розсердився командир загону, якого завжди дратувала вишукана багатослівність колишнього викладача економіки. — Конкретно ти що пропонуєш?
— Хвилинку! Спочатку трохи статистики, кілька цифр. Відтоді, як загін отаборився в цих лісах, ми втратили вбитими… — Начальник штабу швидко почепив на носа окуляри, збираючись зазирнути в блокнот, але спохмурнілий при згадці про втрати командир загону підказав йому:
— Сховай свого поминальника. Тридцять два чоловіка втратили ми за два місяці.
— Більшість із них загинула зовсім недавно, в нічному бою біля “аеродрому”, — зажурено мовив комісар.
— Ну, цей бій на сумлінні… — Командир загону, не договоривши, залпом випив свій кисляк і стукнув порожньою квартою об стіл.
Запала ніякова мовчанка. Сіровол стояв, зціпивши зуби. У нього в потилиці знову з’явився знайомий біль, поки що розпливчастий, терпимий, але він знав: варто зараз розхвилюватися — біль стане нестерпним. Командир загону мав рацію — в кожній їх невдачі насамперед винен він. Така вже посада…
— Прошу мене вислухати, — квапливо, наче намагаючись згладити нетактовність командира, вигукнув начштабу. — Ми втратили тридцять два чоловіки, а разом з тим кількість бійців у загоні зросла: до наших лав влилося сто двадцять сім чоловік. Різко змінився національний склад. Кого в нас тільки немає! Крім росіян, українців, білорусів, чимало поляків, грузинів, вірменів, чехів, два німці, француз і навіть один циган.
— А чим тобі циган поганий? — невдоволено запитав командир загону, який особисто був причетний до долі цього бійця. — Запитай ротного — не нахвалиться. Чудовий, кмітливий боєць. Або ті ж німці. Для нас вони просто знахідка,
— Я теж не розумію, чому Іванові Яковичу не подобається так звана національна строкатість, — сказав комісар. — Навпаки, це ж наш плюс, досягнення.
Досадливо скривившись, начальник штабу замахав руками.
— Я знаю, що скаже комісар. Для нього важливий політичний бік. У звітах це виглядає чудово — в нас у загоні представники одинадцяти національностей, єдиний фронт проти нацизму, дружба народів, братерство і так далі. Але що ви скажете, коли оцю дружбу народів одного чудового дня гітлерівці накриють і знищать дощенту?