Бородань пробурмотів щось на адресу начальника гестапо і його мами, але все ж почав розмірковувати вголос:
— Напад на Дубовляни було намічено на п’ятницю. Так. так… Одержавши нове повідомлення, я б усе-таки з обережності організував засідку в Дубовлянах, а потім, переконавшись, що агент не збрехав, швидко перекинув би основні сили в Кружно.
Комісар і начштабу рішуче підтримали командира.
— І я так вважаю, — стримано всміхнувся Сіровол. — Тим паче, що шеф не має підстав не довіряти своєму агентові, який досі надсилав досить точну і своєчасну інформацію про наші наміри… Як же розвиваються події далі? Ми націлимо роти на Кружно, підійдемо до нього на п’ять, припустимо навіть, на три кілометри і в останній момент звернемо на Дубовляни. В останній момент, щоб агент, навіть коли він користується рацією, не встиг передати нового повідомлення.
— На Дубовляни? — примружився Бородань. — З метою?
— Цього разу дійсно з метою раптового нападу, який повинен принести нам безсумнівний успіх.
Висоцький відразу ж нахилився до карти, заводив курвіметром.
— Двадцять — двадцять п’ять кілометрів… Пробачте, якщо мінусувати відстань, яка залишиться до Кружно, то додатково доведеться пройти п’ятнадцять — вісімнадцять кілометрів.
— А коли ми вдамо, що збираємося напасти на Куржно зі сходу, то можемо ще в поході відхилитися до Дубовлян, — підказав начальникові штабу Сіровол.
— Гаразд. Тоді лишиться десять — дванадцять кілометрів або дві—дві з половиною години ходу. Встигаємо! Ваше слово, Василю Семеновичу?
Бородань підсунув до себе карту й, підперши обома руками голову, почав розглядати велику, заштриховану зеленим олівцем пляму, що майже впритул підступала до околиць двох невеликих містечок — Кружно і Дубовлян. Лісовий масив, болота, добре знайомі лісові стежки. План, запропонований Сіроволом, був водночас спокусливий і ризикований. У Дубовлянах — залізнична станція, склади, маслозавод. Однак там близько роти гітлерівських солдатів і щось із сотню поліцаїв, укріплення, бетоновані кулеметні гнізда. Навряд чи Гільдебрандт наважиться перекинути хоча б на короткий час значну частину дубовлянського гарнізону в Кружно. Чорта з два! Він настягає сили з інших місць і буде оперувати лише тією зведеною групою. І взагалі не можна гратися з таким, як гауптштурмфюрер, ось візьме та й улаштує в Дубовлянах хоча б невелику засідку.
— Вас щось бентежить, Василю Семеновичу? — запитав Висоцький.
— Так, чогось мені бракує…
— Гадаєте, не клюне? По-моєму…
— Клюне! — впевнено сказав комісар.
— Ні, товариші, давайте все-таки поважати противника, — похитав головою Бородань. — Припустимо на хвилину, що Гільдебрандт удвічі хитріший і розумніший, ніж він є насправді.
— Ну, хитрощів йому не позичати.
— У тому-то й справа. Звичайно, він довіряє своєму агентові, але ж до нас у нього довір’я нема, А якщо він запідозрить, що ми його хочемо підманути за допомогою його ж інформатора?..
Сіровол не сподівався на такий вагомий контраргумент проти свого, здавалося б, так добре продуманого плану. Командир загону мав рацію — в плані не вистачало якоїсь важливої деталі.
— Давайте, товариші, ще раз продумаємо, — запропонував Бородань. — Чотири голови все-таки…
— М-мтак! — хмукнув Висоцький. — Припустимо, Гільдебрандт запідозрить щось. Не виключено, не виключено… Отже, необхідно розвіяти його підозру.
— Потрібна ще якась пастка, — сказав комісар.
— Саме так, психологічна пастка. — Висоцький дістав портсигар, запалив від каганця. — Слухайте, капітане, а чи не можна підкинути ще якогось черв’яка гауптштурмфюрерові?
— О-о! — вигукнув Бородань. — Ще одного товстого черв’яка, щоб падло проковтнуло гачок намертво. А помізкуй-но, розвіднику.
Сіровол мовчав. Гарячково перебирав у пам’яті різні варіанти й бракував їх один за одним. У потилиці знову з’явився легкий біль. Яку, яку ще пастку можна придумати для гауптштурмфюрера? Психологічну… Це начштабу правильно визначив. Стоп! Здається, підійде.
— Товариші, а якщо завтра з Кружно зникне який-небудь поліцай? Зникне, припустимо, за досить загадкових обставин?
— А що це дасть? — не зрозумів комісар.
— Особисто мені — клопіт з організацією викрадення, а начальникові гестапо — впевненість, що ми затіваємо проти Кружно щось серйозне.