Ламаючи голову над цим питанням, Гільдебрандт неуважно слухав виступи запрошених на нараду офіцерів.
Говорив лейтенант Заукель:
— Я впевнений, що акція з викраденням писаря має на меті відвернути нашу увагу… Це звичайна хитрість партизанів. Вони хочуть, щоб ми чекали їх у Кружно, а вдарять по Дубовлянах. Ми не маємо підстав не довіряти нашому агентові.
Заступник Гільдебрандта — обережний і заздрісний унтерштурмфюрер Белінберг — з сумнівом похитав головою.
— Ви не погоджуєтесь? — різко запитав Гільдебрандт. — Висловлюйте свою думку.
— Мене бентежить історія з сумкою. Цілком можливо, що полювали не стільки за писарем, скільки за його сумкою. Адже там списки поліцаїв, схема міста, діючий графік несення патрульної служби…
— Пане гауптштурмфюрер, — підвівся довготелесий Штемберг, який прибув на нараду з Кружно, — я кілька разів наказував начальникові поліції, щоб усі документи зберігалися тільки в сейфі. Той дурень писар тягав їх з собою,
— А може, писар з партизанами заодно? — висловив припущення Белінберг і глипнув скоса на начальника. — Може, то була інсценізація?
— Інсценізація?.. — чмихнув Гільдебрандт, який недолюблював свого заступника й не пропускав нагоди, щоб підкреслити його обмеженість. — Для чого б це? Писар лежить у лікарні з переламаною ногою. Якби він був спільником партизанів, йому б не треба було вдаватися до пошкодження кінцівок, він просто передав би їм копії документів.
— Гаразд, інсценізація відпадає, — квапливо погодився Белінберг. — Але головне не в цьому. Мені здається, за обставин, які зараз склалися, треба повернути в Кружно всіх солдатів і поліцаїв, яких ми перекинули звідти в Дубовляни. Взагалі я проти того, щоб зміцнювати одну ділянку за рахунок інших. Не можна оголювати того чи іншого об’єкта.
— А вам не здається, унтерштурмфюрер, що це метод пасивної оборони і-що ні до чого доброго він не приведе? — уїдливо запитав лейтенант Заукель. З усіх присутніх тут есесівців лише він один пройшов звичайну школу вермахту і при нагоді любив похизуватися своїм знанням військової тактики. — Не можна дозволяти, щоб противник бив нас поодинці, не можна дробити сил,
— По-вашому, буде краще, якщо ми зберемо всі сили в одне місце, а інші ділянки залишаться незахищеними? — наїжився Белінберг. — Партизанам тільки того й треба.
— Ні, я пропоную інше — активну оборону. Ми можемо й повинні маневрувати частиною своїх сил, зміцнюючи в залежності від небезпеки то ту, то іншу ділянку. Зараз треба зміцнити Дубовляни і Кружно.
— Залежить, якими групами маневрувати, — не здавався унтерштурмфюрер. — Можна добігатись…
“Мабуть, доведеться зробити, як пропонує лейтенант, — подумав Гільдебрандт. — Це багато не дасть, але атаки партизанів буде відбито — вони не люблять лізти туди, де натрапляють на відсіч. Звичайно, коли б я плюнув на боягузливі розмірковування Белінберга й зосередив майже всі сили в Дубовлянах і Кружно, можна було б підготувати для Бороданя серйозніші сюрпризи. Але зараз не можна йти на такий ризик, не можна…” І раптом Гільдебрандт ніби вчув скрипучий голос свого начальника: “Гауптштурмфюрер, на жаль…” Якщо Борцель ще раз вимовить ці слова — прощавай, заслужений чине штурмбанфюрера, можна відразу ж здавати справи!
Начальник гестапо вже хотів було оголосити про своє рішення, але тут у двері постукали й до кабінету зайшов шофер Моріц. Він нерішуче зупинився біля порога, обличчя його було схвильоване, губи стиснуті. При одному погляді на Моріца гауптштурмфюрер зрозумів: той з’явився не з порожніми руками.
— Давай!
Моріц підійшов і подав начальникові якесь донесення. Гільдебрандт кивком голови звелів солдатові йти й почав обережно розгортати скручений у трубочку тоненький папірець.
У кабінеті запанувала тиша, всі зрозуміли, що одержано нове донесення, й стежили за пальцями начальника. Нарешті папірець було розгорнуто, й по губах Гільдебрандта розпливлась усмішка: “Поправка. Напад Кружно ніч суб. — нед. Г.”.
Ось воно що! Отже, загадкова історія з сумкою писаря цілковито прояснилася. Бородань не відмовився від думки негайно помститися за все, що трапилося біля Чорного болота, він лише змінив напрям передбачуваного удару й на добу продовжив підготовку до нього. Тепер уже, мабуть, варто ризикнути й підготувати для хитрого звіра надійну пастку. Гільдебрандт, наче не помічаючи присутніх офіцерів, відкинувся на спинку стільця і втупився примруженими очима в одну точку перед собою.