— Нове донесення? Дозвольте… — не витримав Белінберг і простяг руку до папірця, що лежав на столі.
— Так, так! — жваво відгукнувся гауптштурмфюрер, але тут же випередив свого помічника і взяв папір. — Панове, одержано нове повідомлення, агент робить поправку — напад буде вчинено не на Дубовляни, а на Кружно. І не сьогодні, а завтра, в ніч із суботи на неділю.
Знову настала тиша. Але вона тривала недовго, Затим почулися збуджені вигуки:
— Що ж це таке?
— Зрозуміло, зрозуміло…
— Сьогодні — одне, завтра — інше…
Гільдебрандт підвівся і з глузливою посмішкою дивився на своїх схвильованих помічників. Тепер він знав, що йому робити, й не потребував нічиїх порад.
— Панове, сьогодні ми нічого змінювати не будемо. Чекаємо нападу на Дубовляни. В інших місцях також усі наші сили перебувають у стані бойової готовності. Якщо ніч мине спокійно, мною буде віддано новий наказ. Зараз — усі на свої місця!
Гільдебрандт сам виїхав у Дубовляни. Чого на світі не буває… Бородань, видно, вагається, вибирає то один, то інший варіант, і його суперечливі накази можуть ввести в оману Голку. Треба бути насторожі.
Проте ніч минула спокійно. Гільдебрандт до світанку не спав, все складав план дій на завтрашній день, підраховував, які сили треба буде стягти під Кружно.
Ця ніч минула спокійно й для партизанів, якщо не рахувати маленької “енпе”. Ще ввечері всім командирам було віддано суворий наказ спостерігати за бійцями й на випадок самовільної відлучки будь-кого не зчиняти шуму, а повідомити про це в штаб. З’ясувалося, що вночі відлучався лише один боєць — Домбровський. Взводний Ковалишин доповів: Домбровський вийшов із клуні десь опівночі, а повернувся о третій годині ранку й тихенько вклався на своє місце.
— Занеси-но Домбровського в кондуїт, — сказав Сіровол своєму помічникові.
Юрко здивовано глянув на капітана. Незадовго перед цим Сіровол наказав йому занести в список осіб, що викликають підозру і підлягають перевірці, листоношу Валерія Москальова, який урятував від загибелі парашутистку. Тепер у “кондуїт” потрапляє один з найхоробріших і найнадійніших бійців — поляк Стефан Поплавський, якого прозвали “Домбровським”. Юрко знав, що за зв’язок із партизанами гітлерівці знищили всю сім’ю Домбровського.
— Невже ви і його запідозрюєте?
— Підозріння не те слово, Юрко. Я вже тобі казав… Треба просто приглянутися до Домбровського. Цієї ночі він пропадав десь майже чотири години. Зрозумів? Тільки він один зникав…
Юрко злякався, але відразу ж його очі радісно заблищали.
— Товаришу капітан, я знаю, де він був. Він до Ірки ходив.
— Що за Ірка? — здивувався Сіровол.
— Ірина — мірошникова внучка. Вітряк у них. Хороша дівчина…
— Звідки ти знаєш?
— То ж у них любов, — ніяково всміхнувся Юрко, очевидно, відчуваючи незручність від того, що зраджує чужу таємницю. — Страшна! Тільки вони ховаються з цим від діда. І взагалі від усіх. Їй же років п’ятнадцять, Ірці…
— Якщо вони ховаються, то звідки ти знаєш про це?
— Помічав, товаришу капітан. Разів зо три — чотири бачив їх разом.
— Мало що… Може, випадково зустрілися, а ти відразу: любов!..
— Їх видно, товаришу капітан, — наполягав, сяючи усмішкою, Юрко. — Закоханих… Я знаю, по очах їх впізнаю. Коли ми після Чорного болота сюди повернулись — Ірка за тином стояла: то сховається, то визирне. Побачила Домбровського — плаче й сміється. Зраділа, що живий залишився, і втекла відразу.
— То ти гадаєш, Домбровський цієї ночі до неї ходив? — трохи розчаровано спитав начальник розвідки.
— Упевнений! Я в нього й хустинку бачив із вишитим написом “Коханому — Ірина”.
— М-так! — цмокнув губами Сіровол. — А все-таки занеси його до нашого зошита. Подивимось, що це за любов…
Юрко дістав зошит і почав записувати по-своєму всі дані про Стефана Поплавського.
— Між іншим, Ковалишин твердить, що Домбровський останнім часом дуже змінився, став задумливий, похмурий, — сказав Сіровол.
— Мабуть, сумує…
— А як ставиться до нього Ковалишин?
— Нормально. Наш взводний хоч і зануда, але людина справедлива, вимагає тільки те, чого треба.
— Сварки між ними не було? Юрко наморщив чоло, пригадуючи.
— Нічого такого не помічав. Ви думаєте, Ковалишин наговорює на Домбровського? Н-ні! Він просто надто вже пильний, наш взводний.