Наступної ночі повторилося те лі саме. І закрутилася карусель… Ганс не знав ні дня ні ночі, колобродив добу за добою, несподівано десь зникав п’яний, так само несподівано повертався, їздив кудись то бричкою, то велосипедом, коли з охороною, а коли сам, приводив якихось людей, влаштовував оргії з жінками. Спав він, здається, всього по три — чотири години, та й то уривками.
Белінберг нічого подібного раніше не бачив. У першій же телефонній розмові з начальством оберштурмфюрер обережно дав зрозуміти, що прибулець поводить себе негідно й перетворює службове приміщення то в шинок, то в публічний дім. Але начальство урвало цю розмову короткою вказівкою: “Не чіпайте його…” Тоді Белінберг самотужки навів усі можливі довідки й дізнався, що Ганс — фольксдйче, кілька місяців був начальником поліції в якомусь білоруському місті, потім кілька разів ходив з групою поплічників у ліси, вдаючи з себе командира партизанського загону. Саме завдяки Гансові було успішно проведено ряд каральних операцій проти партизанів. Відтоді Ганс вважається неперевершеним провокатором і до останнього часу був чи то начальником якоїсь розвідшколи, чи то головним експертом з питань підготовки агентури, яку засилають до радянських партизанів.
Сам Ганс торкнувся свого минулого лише одного разу, коли був дуже п’яний. Спершу він почав хвалитися перед Белінбергом, що незабаром від загону Бороданя залишиться тільки мокре місце і усе це буде зроблено без жодної жертви з німецького боку. Коли оберштурмфюрер висловив сумнів, Ганс не став сперечатися, а лише пильно подивився на гестапівця й промовив грайливо, наче кокетував з молоденькою жінкою:
— А чи знаєш ти, мій хлопчику, що мене двічі, обидва рази заочно, було засуджено радянським судом до вишки? Що? Як чути? Переходжу на прийом…
— Але, очевидно, під різними прізвищами? — обережно запитав Белінберг.
— Немає значення! — відмахнувся Ганс. — Одержати два смертних вироки — це щось та значить! — Він зробив жест, наче накидаючи собі на шию зашморг, і підтягуючи мотузок. — Двічі… Фю-ю-ють! Га? Треба вміти…
Відверто кажучи, Белінберг боявся цієї людини. Від Ганса можна було сподіватися всього. Він міг улаштувати пожежу в приміщенні гестапо, підірвати себе й інших на тих гранатах, які він з вкладеними детонаторами так легковажно носить по кишенях, сп’яну затіяти перестрілку з вартовими. Його могли застрелити, він міг когось підстрелити або навіть здуру пустити кулю собі в лоба. Скільки буде тоді мороки, неприємностей… Тому коли вночі на другому поверсі пролунав пістолетний постріл, зляканий крик і стогін, оберштурмфюрер, не одягаючись, захопивши лише пістолет, миттю вибіг із своєї кімнати.
Вартовий доповів йому, що Ганс прибув півгодини тому з якимось молодим чоловіком і до останнього моменту нагорі було тихо. Белінберг побіг сходами. За дверима кабінету чувся стогін. Оберштурмфюрер сіпнув ручку — двері були замкнені. Він затарабанив кулаком.
— Гансе! Гансе!
Клацнув ключ, двері відчинилися. На порозі з пістолетом у руці стояв розлючений Ганс. Кабінет був освітлений двома свічками, і біля протилежної стіни можна було розгледіти людину, бліде обличчя якої було спотворене болем і страхом.
— Ви живі? — розгублено запитав оберштурмфюрер. — Що тут відбувається?
— Чого тобі треба?! — люто вишкірився Ганс. — Чого ви всі наступаєте мені на п’яти? Геть!! — Він хряснув дверима перед самим носом Белінберга.
Важко дихаючи від обурення, Белінберг стояв перед зачиненими дверима, не знаючи, що йому робити. До його слуху знову долетів стогін, ображене бурмотіння. Тут же почувся насмішкувато-суворий голос Ганса:
— Ну, чого пхичеш, наче баба? Зараз перев’яжу. Можна подумати, наскрізь його прострелили. Для тебе ж стараюсь… Так тобі буде легше працювати.
Ранком Белінбергові сказали, що Ганс кличе його до себе.
Ганс сидів за столом і, позираючи на карту, щось записував. Він був у спідній сорочці, крізь розстебнутий комір якої визирала руда волосінь. Ліжко було не Прибране, гранати лежали на підлозі поряд із порожньою пляшкою.
Почувши, що хтось увійшов до кабінету, Ганс підвів голову й сердито втупився в Белінберга. Здається, в цей момент він був зовсім тверезий.
— Слухайте, оберштурмфюрер, якщо ви будете за мною шпигувати, стежити за кожним моїм кроком…
— Так, але якщо вночі зчиняється стрілянина… — скипів завжди стриманий Белінберг.