Петрович засміявся.
— Ну, коли вже на вірші потягло, то непогані наші справи.
До них підбіг Василь Долгих.
— Прокидається…
— Йду! — квапливо відгукнувся Петрович і обернувся до Валі: — Може, хочеш глянути?
— Ніякого бажання. Надивилась…
Ганс прокидався довго, важко. Він сидів на лаві, обіпершись спиною об стінку, розметавши руки, й то крутив головою, то бурмотів лайки. Біля нього стояв лікар Прокопенко й колишній поліцай Філінчук. Сіровол, переглядаючи захоплені документи, теж раз у раз відривався й позирав на “гостя”. Нарешті Ганс чхнув, підвів руку, ніби намагаючись щось схопити у повітрі, й розплющив праве око.
— Води… — Око заплющилось, Ганс захропів, ворушачи товстими губами. — Я пити хочу! Не розумієте?
До хати ввійшов Петрович. Побачивши його, Прокопенко сказав:
— Цьому буйволові моя допомога не потрібна. Піду до Валі…
— Води! — ревнув Ганс і розплющив очі. — Філін… — І затнувся, побачивши вусатого незнайомця.
— Що таке? Хто такий?
Петрович дивився на Ганса, як на вовка, що потрапив у пастку. Ганс міцно заплющив очі, труснув головою, наче відганяючи від себе ману, але це не допомогло — він знову бачив перед собою вусатого чоловіка, що без страху дивився йому просто в вічі.
— Чому не питавшись? Філінчук, в бога й в душу… Шкуру спущу!
Але “охоронець” навіть не ворухнувся. Ганс квапливо сягнув рукою і не дістав пістолета: кишені були порожні. Зціпивши зуби, він оглянув незнайому хату, пробіг поглядом по обличчях Петровича, Філінчука, Сіровола й, здається, все зрозумів. В очах Ганса скипіла лють, ніби готуючись до стрибка, він підібрався, втягнув і олову в плечі.
— Сташевський, не робіть дурниць… — спокійно попередив Петрович, — а то зв’яжемо. Ви ж не такий дурний, щоб не зрозуміти, що паша гра програна.
Метнувши на Петровича ненависний погляд, Ганс обм’як, на чолі в нього виступили краплини поту.
— Ще раз попереджую, Сташевський, сидіти спокійно!
— Капітан Сіровол? — криво всміхнувся Ганс. — Хоча Сіровол, мабуть би, не додумався… Парашутист! Спеціально прислали пастку на мене поставити. А другий? Невже це стерво, Валька?.. Батька рідного, значить, теж вона… Комсомолка, вірність Соціалістичній Батьківщині, пролетарі всіх країн… Скільки я їх своїми руками.
— Всі ваші злочини нам відомі, — сказав Петрович. — Може, перейдемо до справи?
— Отже, й Філінчук з ними заодно… — не відповідаючи на запитання Петровича, злісно бурмотів Ганс. — Допомагав, падло… Зуміли завербувати й його, охоронця?..
— Мене ніхто не купував, я сам, з власної волі, — з ненавистю дивлячись на Ганса, сказав Філінчук. — Тобі, кабанові, цього не зрозуміти.
— Перейдемо до справи, Сташевський? — повторив Петрович.
Ганс потер рукою волохаті груди, попросив:
— Дайте води.
На знак Сіровола Філінчук приніс велику мідну кварту з водою. Ганс люто подививсь на свого колишнього охоронця.
— Що тичеш наперсток? Відро принеси, наволоч!
— Досить! — сказав Сіровол. — Вживати надто багато рідини шкідливо.
Відсапавшись, Ганс раптом скочив на ноги, видно, сподіваючись вихопити автомат із рук Філінчука, але Петрович сильним ударом у щелепу відкинув його на лаву.
Добру хвилину тяглася мовчанка. Нарешті Ганс прийшов до тями й почав говорити. Голос його звучав грубувато, але розсудливо, з легким відтінком іронії. Це був знову той самий Ганс — хитрий, цинічний, упевнений в собі.
— Що ж, панове чекісти, зроблено чисто, нічого не скажеш. Ваше зверху, визнаю себе переможеним. Але тільки наполовину. Цілковитої перемоги вам наді мною не здобути, навіть якщо ви через годину розстріляєте мене. А тим часом така перемога можлива. Так, так… Не буду зловживати такими жалісними словами, як щире признання, каяття, поблажливість та інше. Це допоможе мені, як мертвому кадило. Але давайте глянемо на ситуацію з ділової точки зору: що дає вам моя смерть і що може дати моє життя. Ганс, ніби сам здивувавшись такому повороту, всміхнувся й насмішкувато глянув на Петровича й Сіровола. — Тільки так може стояти для вас питання, панове. Адже ви розумні люди, а ваші начальники ще розумніші. Можуть бути неприємності по службі, якщо ви порішите мене згарячу. Яка користь для справи? На одного Ганса в німців менше. А от інший варіант: я даю вам будь-які підписки, викладаю все, що мені відомо, а ви відпускаєте мене з богом. Для чого? Щоб я працював на вас. Часу з моменту мого зникнення минуло небагато, німці мене не запідозрять, я повернусь на своє місце. Все буде шито й крито. А для вас мати в своєму розпорядженні такого агента… Зрозуміли мене? Начальство ваше буде задоволене. Як кажуть: і вовк ситий, і коза ціла. Спокуслива пропозиція. Чи не так?