Загули трембіти, вдарили барабани й бубни — і на сцені з’явився той, заради кого з далеких Карпат аж у столицю приїхали мої друзі: Іванко, Петро та Олеся. На сцену вийшов мій братик Васько. Він закрутився в шаленому танці, його ноги рухалися так шпарко, що очам годі було й устигнути за ними. Ні, правду кажуть: люди так не танцюють.
— Браво! — залунало з перших рядів. Це мама з татом.
— Браво! — підхопив ще хтось у залі.
— Оце шпарить! — почулося позаду. — Молодець!
— Еге ж, молодець, — втішено мовила бабуся Марія. — Це ж мій онучок дорогий. А що, квіточко, — спитала відтак у мене, — переможцеві правда дістанеться подорож до Індії?
— Правда, бабусю, — відповіла я. — Аби тільки Васько виграв.
— Виграє, — впевнено махнула рукою бабуся. — Ото вже на слонах накатається…