— Як накаже ваша світлість,— відповів Сірий Черв’як.
— Пошліть когось у Храм грацій: нехай поцікавиться, скільки людей зверталося до блакитних грацій з пораненнями від меча. І повідомте всім, що ми заплатимо золотом, якщо нам повернуть короткий меч Міцного Щита. Побалакайте з різниками й чередниками та дізнайтеся, хто останнім часом кастрував козлів,— сказала Дані. Може, хтось і зізнається.— Відсьогодні ніхто з моїх людей поночі не сміє виходити сам-один.
— Віддані вам чинитимуть, як накажете.
Данерис відкинула волосся.
— Знайдіть мені цих боягузів. Знайдіть їх — я покажу синам гарпії, що буває, коли збудити дракона.
Сірий Черв’як віддав честь. Незаплямовані знову накрили мерця саваном, підняли його на плечі й винесли з зали. Сер Баристан Селмі залишився. Волосся в нього вже посивіло, а навколо блакитних очей залягли зморшки. Та спину він і досі тримав прямо, а роки не відібрали в нього військової вправності.
— Ваша світлосте,— заговорив він,— боюся, євнухи не годяться на ті завдання, що ви перед ними поставили.
Дані, всівшись на лавицю, знову накинула на плечі шубу.
— Незаплямовані — найкращі мої воїни.
— Солдати, а не воїни, прошу ласки вашої світлості. Їх тренували для поля бою, де вони стануть пліч-о-пліч, заховавшись за щитами й виставивши списи. Їх учили коритися — безстрашно, безвідмовно, не замислюючись і не вагаючись... а не розкривати секрети й ставити запитання.
— А лицарі підійдуть мені краще?
Селмі тренував для неї лицарів, навчаючи синів рабів битися сулицею і мечем, як заведено у Вестеросі... та як зарадить сулиця проти боягузів, які вбивають у темряві?
— Не в цьому питанні,— визнав старий.— Та й ваша світлість не має лицарів, окрім мене. Мине кілька років, поки хлопчики навчаться.
— Тоді хто, якщо не незаплямовані? Дотраки пасують ще менше.
Дотраки воюють верхи. А з вершників більше користі на відкритій місцевості, ніж на вузьких вулицях і в провулках міста. Влада Дані навряд чи поширюється за різнобарвні цегляні мури Міріна. Тисячі рабів і досі гарують у великих маєтках на пагорбах, вирощуючи пшеницю й оливки, пасучи овець і кіз, добуваючи сіль і мідь. На складах Міріна зберігалися чималі запаси зерна, олії, оливок, сухофруктів, солонини, але вони вже тануть. Отож Дані відіслала свій крихітний халасар під командуванням трьох кровних вершників підкоряти околиці, а Брунатний Бен Плам узяв своїх середніх синів на південь — відбиватися від юнкайських набігів.
А найважливіше завдання отримав Дааріо Нагарне, солодкомовний Дааріо з золотими зубами й розтроєною бородою, який завжди капосно посміхався у фіолетові вуса. За пагорбами на сході лежали округлі пісковикові гори, перевал Хизай і Лазар. Якщо Дааріо вдасться вмовити лазарян знову відкрити суходільні торгівельні шляхи, можна буде привозити зерно по ріці або через пагорби... але ягнятам нема за що любити Мірін.
— Коли штормокруки повернуться з Лазару, мабуть, вони допоможуть патрулювати вулиці,— мовила Дані до сера Баристана,— але поки що я маю тільки незаплямованих...— вона підвелася.— Перепрошую, сер. Скоро при брамі з’являться прохачі. Час мені вдягати довгі вуха та знову ставати королевою. Викличте Резнака і Гирявого — я побалакаю з ними, щойно вберуся.
— Як накаже ваша світлість,— уклонився Селмі.
Велика піраміда здіймалася у небо на вісімсот футів — від широчезних квадратних підвалин до величної верхівки, де королева влаштувала собі особисті покої в оточенні зелені й ароматних басейнів. Коли над містом пробився прохолодний блакитний світанок, Дані вийшла на терасу. На заході від золотих бань Храму грацій відбивалося сонце, і за східчастими пірамідами можновладців залягли глибокі тіні. «В якихось із цих пірамід просто зараз планують нові вбивства сини гарпії, а я безсила їх зупинити».
Її неспокій відчув Вісеріон. Білий дракон лежав, скрутившись навколо грушки, поклавши голову на хвіст. Коли Дані проходила повз, він розплющив очі — два озера розплавленого золота. Ріжки у нього теж були золоті, а спину від голови до хвоста вкривала луска.
— Лінюх ти,— сказала до нього Дані, почухавши під підборіддям. Луска в нього була гаряча на дотик, як кольчуга, яка надто довго пролежала на сонці. «Дракони — це втілений вогонь». Вона це прочитала в одній з книжок, які сер Джора подарував їй на весілля.— Ти мав би з братами полювати. Ви з Дрогоном знову скублися?
Останнім часом дракони стали зовсім некеровані. Рейгал мало не вкусив Іррі, а коли минулого разу заходив сенешаль Резнак, Вісеріон підпалив йому токар. «Я замало часу їм приділяю, та де мені взяти час на них?»
Вісеріон махнув хвостом, з такою силою вдаривши ним об стовбур дерева, що Дані під ноги впала груша. А дракон розпростав крила і напівзалетів, напівзастрибнув на парапет. «Він росте,— подумала Дані, коли дракон шугнув у небо.— Всі троє ростуть. Скоро вже й вагу мою зможуть витримати». І тоді вона злетить у небо, як Ейгон Завойовник, вище й вище, поки Мірін не перетвориться на крапочку, яку можна пальцем затулити.
Дані спостерігала, як Вісеріон злітав угору, розширюючи кола, поки не загубився з очей за каламутними водами Скагазадана. Лише тоді вона повернулась у піраміду, де вже чекали Іррі та Джикі, щоб вичесати ґудзі з її кіс і вбрати її в гіскарський токар, як і належить королеві Міріна.
Вбрання було незручне: довгий безформний відріз тканини, який вільно обмотувався навколо стегон, пропускався під руку й закидався на плече, а потім гарненько викладалися й вирівнювалися торочки. Замотайся надто вільно — токар злетить з тебе, замотайся надто туго — заважатиме ходити та сковуватиме рухи. Навіть правильно намотаний токар все одно доводилося підтримувати лівою рукою. Ходити в ньому можна було тільки крихітними манірними кроками, тримаючи рівновагу, щоб не наступити на довгі торочки, що тягнулися як шлейф. Працювати в такому вбранні неможливо. Токар — одяг для панства, знак багатства і влади.
Дані, взявши Мірін, хотіла заборонити токари, але їй відрадили. «Матір драконів має вбиратися в токар, якщо не хоче, щоб її зненавиділи,— сказала зелена грація — Галаза Галар.— У вестероській вовні чи в мирському мереживі ваша ясновельможність назавжди залишиться серед нас чужинкою, дивачкою-іноземкою, дикункою-завойовницею. А королева Міріна має бути з панів Старого Гіса». Брунатний Бен Плам, капітан середніх синів, сформулював це стисліше: «Якщо хтось хоче стати володарем серед кролів, йому слід вдягнути довгі вуха».
«Довгі вуха», які Дані обрала сьогодні, були з простого білого льону, облямованого золотими китицями. За допомогою Джикі вона з третьої спроби зручно замоталася в токар. Іррі принесла корону в формі триголового дракона її дому. Тіло в дракона було золоте, крила — срібні, а три голови — зі слонової кістки, оніксу й нефриту. Ще до вечора від її ваги в Дані затерпнуть і шия, і плечі. «Корона не повинна сидіти зручно на голові»,— сказав колись один з її царствених попередників. Хтось з Ейгонів, але котрий? Сімома Королівствами Вестеросу правило п’ять Ейгонів. Був би й шостий, але Узурпаторові пси вбили братового синочка, коли той ще немовлятком був. «Якби він був живий, може, я б з ним побралася. Ейгон був би за віком ближчий мені, аніж Вісерис». Дані ще тільки зачали, коли були вбиті Ейгон і його сестричка. Їхній батько, її брат Рейгар, загинув ще раніше: пав на Тризубі від руки Узурпатора. А її брат Вісерис помер у муках у Ваїс-Дотраці з короною з розплавленого золота на голові. «І мене також уб’ють, якщо я попущу. Ці п’ять клинків, що зарізали мого Міцного Щита, насправді призначалися мені».
Дані не забула малолітніх рабів, яких велике панство розіп’яло по всій дорозі з Юнкая. Було їх сто шістдесят три, по одній дитині на кожну милю: прицвяховані до мильових стовпів, з однією витягнутою ручкою, вони немов указували їй шлях. Після падіння Міріна Дані розіп’яла таку саму кількість великих панів. Помирали вони повільно, над ними роїлися мухи, а на площі ще довго стояв сморід. Іноді закрадався страх, що цього замало. Мірінці — народ підступний і перекірливий, вони опиралися Дані на кожному кроці. Вона звільнила рабів, так... але ті одразу найнялися слугами за платню таку мізерну, що й на харч не вистачало. Старих і малих, які не могли працювати, викинули на вулицю, а з ними й усіх немічних і калік. А велике панство й далі збиралося на верхівках своїх величних пірамід і нарікало, що королева драконів заполонила їхнє шляхетне місто юрмами немитих жебраків, злодіїв і повій.