«Щоб царювати в Міріні, мені потрібно завоювати серця мірінців, навіть якщо я їх зневажаю».
— Я готова,— мовила вона до Іррі.
Нагорі мармурових сходів на неї чекали Резнак і Скагаз.
— Велична королево,— промовив Резнак мо Резнак,— ви сьогодні така осяйна, що мені страшно підводити на вас погляд.
Сенешаль був у багровому шовковому токарі з золотими торочками. Невисокий і похмурий, розмовляв він валірійським суржиком з сильним гіскарським гарчливим акцентом, а пахло від нього так, наче він скупався в парфумах.
— Дуже ласкаво з вашого боку,— відповіла Дані його мовою.
— Королево,— прогарчав гирявий Скагаз мо Кандак. У гіскарців волосся — густе й жорстке, і з давніх-давен у чоловіків з рабовласницьких міст заведено плести з нього ріжки, шпичаки та крила. Скагаз, поголивши голову, відкинув старий мірінський звичай на знак того, що приймає зміни, і за його прикладом так вчинили і його родичі. Далі так почали чинити й інші, хоча Дані не могла сказати напевне — страх це, мода чи честолюбство; таких чоловіків прозвали гирявими. А Скагаз був Гирявим з великої літери... і вважався серед синів гарпії і всього її поріддя найгіршим зрадником.— Нам розповіли про євнуха.
— Його звали Міцний Щит.
— Загине ще більше людей, якщо вбивць не покарати,— мовив Скагаз. Навіть з поголеною головою вигляд від мав застрашливий: навислі брови, важкі мішки під маленькими очима, великий вугруватий ніс, масна шкіра — не бурштинова, як зазвичай у гірскарців, а радше жовта. Обличчя було грубе, брутальне й сердите. Дані тільки й сподівалася, що воно до цього всього ще й чесне.
— Як їх карати, коли я не знаю, хто це? — поцікавилася Дані.— Скажіть-но мені, хоробрий Скагазе.
— Ворогів вам не бракує, ваша світлосте. Вам з тераси видно їхні піраміди. Жаки, Газкари, Газіни, Мереки, Лораки — всі рабовласницькі роди. Пали. Найбільше — Пали. В домі нині самі жінки зосталися. Старі й роз’ятрені, вони жадають крові. Жінки нічого не забувають. Жінки нічого не пробачають.
«Авжеж,— подумала Дані,— і про це швидко дізнаються Узурпаторові пси, коли я повернусь у Вестерос». Це правда: тепер між нею і домом Палів — кривава ворожнеча. Ознак зо Пал загинув у двобої з Дужим Бельвасом. А його батько, командувач мірінської міської варти, загинув, захищаючи браму, яку розбив на друзки «Прутень Джозо». Троє дядьків були серед ста шістдесяти трьох панів, розіп’ятих на площі.
— Скільки золота ми обіцяємо за інформацію про синів гарпії? — запитала Дані.
— Сто онерів, з волі вашої ясновельможності.
— Обіцяйте тисячу онерів — ось моя воля.
— Ваша світлість не питала моєї поради,— промовив Скагаз Гирявий,— однак я дозволю собі сказати, що за кров платиться кров’ю. Арештуйте по одній людині з кожної з названих мною родин і стратьте. Загине ще хтось із ваших — арештуйте вже по двоє людей з усіх великих домів і стратьте. Третього вбивства вже не буде.
— Ні-і-і,— болісно пискнув Резнак,— лагідна королево, така жорстокість накличе гнів божий. Ми відшукаємо вбивць, обіцяю вам, і тоді ви побачите, що вони — низькородний непотріб.
Сенешаль був такий самий голомозий, як і Скагаз, але це вже постаралися боги. «Нехай тільки з’явиться бодай волосина — мій голяр завжди готовий»,— запевнив він Дані, коли вона призначила його на посаду. Іноді Дані спадало на думку, чи не краще було б, якби голярська бритва пройшлася по горлу Резнака. З нього була користь, однак Дані його не любила, а довіряла йому ще менше. Невмирущі Карта пророкували, що буде вона тричі зраджена. Міррі Маз-Дуур була перша, сер Джора — другий. Хто буде третім — Резнак? Гирявий? Дааріо? «Чи хтось, кого я взагалі не можу запідозрити: сер Баристан, або Сірий Черв’як, або Місанді?»
— Скагазе,— промовила вона до Гирявого,— дякую за вашу пораду. Резначе, призначте винагороду в тисячу онерів.
Підтримуючи токар, Данерис рушила вниз широкими мармуровими сходами. Спускалася по одній сходинці за раз, щоб не зачепитися за власні торочки й не скотитися сторчголов до двору.
Місанді оголосила її вихід. Голос у малої тлумачки був солодкий і сильний.
— Клякніть перед Данерис Штормородженою, Неопалимою, королевою Міріна, королевою андалів, і ройнарів, і перших людей, халесі Великого травистого моря, ламальницею ланців і матір’ю драконів.
Зала була повна. Незаплямовані вишикувалися спиною до колон, тримаючи щити і списи, і шпичаки на їхніх шоломах стирчали, наче ціла низка ножів. Мірінці зібралися під вікнами, що виходили на схід. Вільновідпущеники трималися подалі від своїх колишніх власників. «Поки вони не об’єднаються, Мірін не знатиме миру».
— Підведіться.
Дані всілася на свою лавицю. Вся зала підвелася. «Принаймні в цьому вони одностайні».
Резнак мо Резнак тримав перелік. Традиції вимагали, щоб Дані почала з астапорського посланця, колишнього раба, який нині називався лордом Гейлом, от тільки титул цей був порожній.
У лорда Гейла був повний рот гнилих коричневих зубів і гостреньке, як у ласиці, жовте обличчя. А ще в нього був подарунок.
— Клеон Великий передає ці пантофлі на знак своєї любові до Данерис Штормородженої, матері драконів.
Іррі вдягнула пантофлі на ноги Дані. Були вони з золоченої шкіри, оздоблені зеленими річковими перлами. «Король-різник хоче мою руку отримати за пару гарненьких пантофель?»
— Це дуже щедро. Подякуйте від мене королю Клеону за його прегарний дарунок.
«Прегарний, тільки дитячий». Ніжки в Дані були маленькі, однак гостроносі пантофлі затиснули їй пальці.
— Великий Клеон буде потішений, що вони вам сподобалися,— мовив лорд Гейл.— Його препишність просить переказати, що готовий захищати матір драконів від будь-яких ворогів.
«Якщо він знову зробить пропозицію мені пошлюбити короля Клеона, я йому в голову пантофлю жбурну»,— подумала Дані, але цього разу астапорський посланець не згадував про королівський шлюб. Натомість він промовив:
— Прийшов час Астапору й Міріну покласти край брутальному правлінню мудрого панства Юнкая, заклятим ворогам усіх вільних людей. Великий Клеон просив переказати, що незабаром він зі своїми новими незаплямованими виступає в похід.
«Його нові незаплямовані — це пародія».
— Король Клеон мудро вчинив би, якби переймався своїми садами, а Юнкай нехай переймається своїми.
Не те щоб Дані відчувала прихильність до Юнкая. Вона вже пошкодувала, що не взяла Жовте місто після того, як на полі бою здолала його військо. Щойно вона рушила далі, мудре панство повернуло рабство й нині активно збирало новобранців, наймало перекупних мечів і укладало спілки проти неї.
Однак самозваний Клеон Великий був не кращий. Король-різник теж відновив у Астапорі рабство, з однією тільки відмінністю: колишні раби стали рабовласниками, а колишні рабовласники — рабами.
— Я ще молоденька дівчина й на війні не розуміюся,— промовила Дані до лорда Гейла,— але ми чули, що Астапор голодує. Королю Клеону варто спершу нагодувати підданих, а тоді вже вести в похід.
Вона жестом відпустила посланця. Гейл вийшов.
— Ваша препишносте,— підказав Резнак мо Резнак,— не волієте вислухати шляхетного Гіздара зо Лорака?
Знову?! Дані кивнула, і наперед вийшов Гіздар: високий, стрункий, з бездоганною бурштиновою шкірою. Він уклонився, стоячи на тому самому місці, де перед тим лежав загиблий Міцний Щит. «Це потрібна людина»,— нагадала собі Дані. Гіздар — заможний купець, який має чимало друзів у Міріні й ще більше — за морем. Він бував у Волантисі, Лісі й Карті, має родичів у Толосі й Елірії, і навіть подейкували, що він має певний вплив у Новому Гісі, який юнкайці намагаються налаштувати проти Дані та її правління.
А ще він багатий. Колосально, казково багатий...
«І забагатіє ще більше, якщо я вдовольню його прохання». Коли Дані зачинила міські бійцівські кубла, їхня вартість різко впала. Гіздар зо Лорак кинувся скуповувати їх обома руками й нині став власником більшості бійцівських кубел у Міріні.