Сьомий голос — дорнянка, яка супроводжує Мірселлу додому. «Леді Нім. Хоча, якщо правда бодай половина з того, що про неї доповідає Кайберн, ніяка вона не леді». Байстрючка Червоного Гада, майже така сама сумнозвісна, як він, тепер збирається посісти в раді місце, яке так недовго займав княжич Оберин. Сер Кеван ще не мав нагоди повідомити Мейсові Тайрелу про її скорий приїзд. Він знав: правиці це не сподобається. «Нам потрібен Мізинчик. У Бейліша був талант вичакловувати драконів з повітря».
— Найміть вояків Гори,— запропонував сер Кеван.— Рудому Ронету вони більше не знадобляться.
Він не думав, що Мейс Тайрел утне таку дурницю і спробує вбити Пайсела чи Свіфта, але якщо з вартою їм стане спокійніше, нехай візьмуть собі варту.
Всі втрьох вони вийшли з тронної зали. У дворі кружляла завірюха, завиваючи, як дикий звір, що проситься на волю.
— Ви такий холод узагалі пам’ятаєте? — запитав сер Гарис.
— Не найкращий час розводитися про холод, стоячи на ньому,— мовив великий мейстер Пайсел і повільно рушив через двір назад у свої покої.
Сер Кеван і сер Гарис на мить затрималися на сходах тронної зали.
— Не довіряю я цим мирським банкірам,— промовив сер Кеван до свого тестя.— Готуйтеся плисти у Браавос.
Сера Гариса така перспектива не радувала.
— Якщо без цього ніяк. Але хочу повторити: в наших проблемах нема моєї провини.
— Нема. Це Серсі вирішила, що Залізний банк почекає з виплатами. Може, мені послати у Браавос її?
— Її світлість...— закліпав сер Гарис.— Це... це...
— Це був жарт,— урятував його сер Кеван.— Поганий жарт. Ідіть погрійтеся біля коминка. І я зроблю так само.
Натягнувши рукавички, він рушив через двір, нахилившись проти вітру, а за плечима в нього виляскував і вирував плащ.
Сухий рів навколо Мейгорової тверджі на три фути засипало снігом, а залізні піки вдовж нього блищали від паморозі. Єдиний вхід у Мейгорову тверджу — через підйомний міст над ровом. Перед ним завжди стояв на чатах хтось із лицарів королівської варти. Сьогодні ввечері була черга сера Мірина Транта. Оскільки Балон Свон полював у Дорні на лицаря-негідника Темнозора, серйозно поранений Лорас Тайрел лежав на Драконстоні, а Джеймі зник у приріччі, на Королівському Причалі залишилося тільки четверо білих мечів, причому одного з них, Озмунда Кетлблека (разом з його братом Осфридом), сер Кеван кинув у підземелля за декілька годин після зізнання Серсі, що обидва брати були її коханцями. Отож захищати короля й королівську родину лишилися тільки Трант, немічний Борос Блаунт і Кайбернів німий монстр Роберт Дужий.
«Треба знайти нових мечників у королівську варту»,— подумав сер Кеван. У Томена повинно бути семеро надійних лицарів. У минулому лицарі королівської варти служили до самої смерті, але це не завадило Джофрі викинути сера Баристана Селмі, щоб звільнити місце для свого пса — Сандора Клігана. Цим прецедентом можна скористатися. «Можна вдягнути білий плащ на Ланселя,— вирішив він.— У цьому більше честі, ніж у належності до Воїнових синів».
Повісивши мокрий від снігу плащ у світлиці, Кеван Ланістер стягнув чоботи й наказав слузі принести дров для коминка.
— І непогано було б ще кубок глінтвейну,— сказав він, сідаючи біля вогню.— Подбай про це.
Біля вогню він швидко відтанув, а вино зігрівало зсередини. Але від нього потягнуло в сон, тож сер Кеван не наважився пити другий кубок. На сьогодні справи ще не закінчені. Треба почитати звіти, написати листи. «І повечеряти з Серсі й королем». Дякувати богам, після спокути небога поводилася скромно і слухняно. Послушниці, приставлені до неї, повідомляли, що третину свого часу вона проводить із сином, ще третину молиться, а решту часу лежить у купелі. Вона миється чотири-п’ять разів на день, розтираючи шкіру щітками з кінського волосся з лужним милом, неначе хоче геть її здерти.
«Хай як вона себе тертиме, а цієї плями їй не змити». Сер Кеван пригадав жваву й капосну дівчинку, якою колись була Серсі. А коли вона розквітла, ах... чи була на світі ще одна така красуня? «Якби Ейрис погодився на її шлюб з Рейгаром, скількох смертей можна було б уникнути?» Серсі народила б королю синів, яких він так хотів: левів з фіалковими очима та сріблястими гривами... а Рейгар, маючи таку дружину, й не глянув би на Ліанну Старк. У північанці була дика краса, наскільки пригадував сер Кеван, та хай як яскраво розгориться смолоскип, його не можна порівняти з сонцем.
Але нема чого журитися через програні битви й не обрані шляхи. На це хибують усі старі. Рейгар побрався з Елією Дорнською, Ліанна Старк померла, Роберт Баратеон пошлюбив Серсі — і сталося те, що сталося. А сьогодні обраний сером Кевіном шлях веде його в племінничині покої, де йому доведеться зустрітися з Серсі віч-на-віч.
«Мені нема чого мучитися докорами сумління,— сказав собі сер Кеван.— Тайвін, безперечно, мене зрозумів би. Це його донька зганьбила наше прізвище, а не я. А я діяв так заради дому Ланістерів».
Брат і сам колись вчинив так само. Після маминої смерті, в останні роки життя батько взяв собі коханку — гарненьку доньку свічаря. Досить поширено було серед лордів брати до себе в постіль простолюдинку... однак лорд Тайтос незабаром почав садовити її біля себе в палатах, обсипати подарунками й почестями, навіть питав її думки в державних справах. За рік вона вже звільняла слуг, попихала замковими лицарями, навіть говорила від імені його милості, коли він недобре почувався. Вона здобула такий вплив, що в Ланіспорту почав ходити такий жарт: якщо чоловік хоче, щоб розглянули його скаргу, то має стати перед тою коханкою навколішки й говорити їй між ноги... бо вухо Тайтоса Ланістера — між ногами його пані. Вона почала навіть носити коштовності їхньої матері.
Так тривало, поки у батька не розірвалося серце — це трапилося на крутих сходах, якими він піднімався до неї в спальню. Всі корисливці, які називалися її друзями й намагалися здобути її прихильність, миттю від неї відвернулися, щойно Тайвін, роздягнувши її догола, змусив її пройти через Ланіспорт до самого причалу, наче просту повію. Хоча ніхто її і пальцем не торкнувся, ота хода поклала край її владі. Звісно, Тайвін навіть уявити не міг, що така сама доля очікує на його золоту доньку.
— Так було потрібно,— пробурмотів сер Кеван, допиваючи вино. Треба було задобрити його святість. У прийдешніх боях Томенові потрібна підтримка Віри. А Серсі... золота дитина виросла марнославною, дурною, захланною жінкою. Якщо лишити її керувати, вона зіпсує Томена так само, як зіпсувала Джофрі.
За вікнами здіймався вітер, шарпав віконниці. Сер Кеван підвівся на ноги. Час зустрітися з левицею в її лігві. «Ми вирвали їй пазурі. Але Джеймі...» Однак думати про це не хотілося.
Сер Кеван одягнув старий поношений камзол — на той раз, якщо небозі заманеться знову плеснути вином йому в обличчя, проте пояс із мечем залишив висіти на стільці. Тільки лицарям королівської варти дозволена зброя в присутності Томена.
Коли сер Кеван увійшов у королівські покої, з малолітнім королем і його матір’ю був сер Борос Блаунт. Він був у емальованій кольчузі-лусці, білому плащі й напівшоломі. Вигляд мав хворобливий. Останнім часом Борос помітно округлився на обличчі й відростив живіт, а колір шкіри став нездоровий. Лицар спирався спиною на стіну, так наче не мав сили стояти прямо.
Їсти подавали три послушниці, чистенькі дівчатка з гарних родин віком від дванадцятьох до шістнадцятьох років. У своїх м’яких білих вовняних рясах вони були сама невинність і несьогосвітність, однак верховний септон наполіг, щоб ніхто з дівчат не проводив у королеви на службі більш як сім днів, щоб Серсі їх не зіпсувала. Дівчата дбали про її одяг, набирали їй купіль, наливали вино, міняли вранці постіль. Одна з дівчат спала вночі з королевою, щоб ніхто не зміг пробратися до неї в ліжко, а дві інші — в сусідній кімнаті разом із септою, яка за ними наглядала.
Довгонога як чапля дівчина з рябим од віспи обличчям провела сера Кевана до короля й королеви. Коли він увійшов, Серсі підвелася й легенько поцілувала його в щоку.
— Любий дядьку,— промовила вона,— дуже приємно, що ти приєднався до нас за вечерею.