Выбрать главу

Всем на Украине хорошо известно: если в Днепре нет воды, значит выпили…Кто? Правильно: москали. И еще немцы: "Був я уторік на Україні, скрізь був й все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями - бодай вони переказилися." (1844)

Итак, немцы и русские довели сироту Украину до ручки, а бедного поэта - до слез. Но иногда слезы высыхали и он позволял себе расслабиться. Так, в 1843 году, находясь на Украине, он вошел в "товариство мочемордів". Председателем у них был отставной ротмистр Виктор Закревский, помещик и владелец крепостных душ. Он имел титул "высокопьянейшество" и псевдоним "Віктор Мочеморденко", а в виде знака отличия носил через плечо большой штоф. Шевченко писал собутыльнику: "Мене оце аж трясця затрясла, як прочитав твою цидулу. Чого б ми оце з тобою не сотворили! Та ба! У мене тепер така суха морда, що аж сумно… Намочи, серце, морду, та намочи не так, чорт-зна як, а так, як треба. Та пом'яни во Псалмі Бахусові щиро жреця спиртуозностей Т. Шевченка… Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь. Нудьгою і недугом битий Т.Ш."

На трезвую голову Шевченко мог пообщаться с украинской и русской аристократией (например, побывать на балу). Княжна Варвара Репнина описала в своей автобиографической повести Закревского как болтуна и пьяницу, который уводит Шевченко "с пути благородного труда на истоптанную и грязную тропинку низких утех". Повесть заканчивается выражением веры в небесную награду за страдания на земле. Прочитав повесть, Шевченко отвечает религиозной княжне в унисон: "Я, как мастер, выученный, не горем, а чем-то страшнее, рассказываю себя людям, но рассказать вам то чувство, которым я теперь живу, все мое горе - мастерство бессильно и ничтожно. Я страдал, открывался людям, как братьям, и молил униженно одной хотя холодной слезы за море слез кровавых - и никто не капнул ни одной целебной росинки в запекшиеся уста. (В 1852 году он писал об этом времени: "В добре та счастии, бывало, на собаку кинеш, а влучиш друга або великого приятеля"). Я застонал, как в кольцах удава, "Он очень хорошо стонет, - сказали они, -

И свет погас в душе разбитой!

О бедный я и малодушный человек! Девушка, простая девушка (камни бы застонали и кровью потекли, когда бы они услышали вопль этой простой девушки); но она молчит, а я, о господи! удесятери мои муки, но не отнимай надежды на часы и слезы, которые ты мне ниспослал чрез своего ангела! О добрый ангел! молюсь и плачу перед тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!"

Вот что значит мастер художественного слова! Он так же убедительно пишет религиозной княжне, как за 2 недели до того писал Закревскому (см. выше), а 2 месяца спустя - другому собутыльнику: "Ми, по Милості Господній, Гетьман, повеліваємо Вам - деркач в сраку, - щоб Ви, Генеральний Обозний, прибули до нас сьогодня, коли можна, а не то завтра, у Безбуховку до Гетьмана Тараса Шевченко".

Шутка гения. Так, пребывая на Украине в 1843 году, коротал великий кобзарь свободное от слез время. Через год, как мы видели, он вспоминал: "Скрізь був й все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями - бодай вони переказилися". Думается, в будущем шевченковеды установят: не в деревне ли Безбуховке родился замысел бессмертного "Якби ви знали паничі, де люди плачуть, живучи…" Ибо для таких людей, разумеется, первым делом - Украина, ну а девушки и мокрые пьяные морды - потом. Украина же стабильно гибнет:

… заснула Вкраїна,Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,В калюжі, в болоті, серце прогноїлаІ в дупло холодне гадюк напустила,А дітям надію в степу оддала.… Ти, моя Україно,Безталанна вдово…Латану свитину з каліки знімають,З шкурою знімають, бо нічим обутьКняжат недорослих; а он розпинаютьВдову за подушне, а сина кують,Єдиного сина, єдину дитину,Єдину надію! в військо оддають!…… а онде під тиномОпухла дитина, голоднеє мре,А мати пшеницю на панщині жне.… То покритка, попідтиннюЗ байстрям шкандиба,Батько й мати одцурались,Й чужі не приймають!Старці навіть цураються!А панич не знає,З двадцятою, недоліток,Душі пропиває!… Всі оглухли - похилилисьВ кайданах… байдуже… (1844)

Уж не Виктор ли Закревский (он же "Мочеморденко", он же "высокопьянейшество") здесь имеется в виду? Это еще один вопрос к нашему шевченковедению.

На Украине так плохо, что даже ведьма (правда, почему-то опять мужским голосом) заявляет:

І я люта, а все-такиТого не зумію,Що москалі в УкраїніЗ козаками діють.

Люди на Украине

Кайданами міняються,Правдою торгують.І Господа зневажають, -Людей запрягаютьВ тяжкі ярма. Орють лихо,Лихом засівають… (1845)Аж страх поганоУ тім хорошому селі:Чорніше чорної земліБлукають люди; повсихалиСади зелені, погнилиБіленькі хати, повалялись,Стави бур'яном поросли,Село неначе погоріло,Неначе люди подуріли,Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!…І не в однім отім селі,А скрізь на славній УкраїніЛюдей у ярма запряглиПани лукаві… Гинуть! Гинуть!У ярмах лицарські сини,А препоганії паниЖидам, братам своїм хорошим,Остатні продають штани…

К врагам украинского народа, кроме немцев и русских, следует присоединить еще евреев. Тогда будет полный комплект для стереоскопического изображения украинской ситуации:

Погано дуже, страх погано!В оцій пустині пропадать.А ще поганше на УкрайніДивитись, плакать - і мовчать! (1848)

Украинская хата - средоточие всех бед:

За що, не знаю, називаютьХатину в гаї тихим раєм.… Я не знаю,Чи єсть у Бога люте зло,Що б у тій хаті не жило?А хату раєм називають!Не називаю її раєм,Тії хатиночки у гаї…… В тім гаю,У тій хатині, у раю,Я бачив пекло… Там неволя,Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дають.… Мені аж страшно, як згадаюОту хатину край села!Такії, Боже наш, ділаМи творимо у нашім раїНа праведній твоїй землі!Ми в раї пекло розвели,А в тебе другого благаєм… (1850)

До конца жизни Шевченко не устает повторять:

Ні тихої хатиночкиВ забутому краю,Ні тихої долиночки,Ні темного гаю;Ні дівчини молодоїЙ малої дитиниЯ не бачу щасливої…Все плаче, все гине!І рад би я сховатися,Але де - не знаю.Скрізь неправда, де не гляну,Скрізь Господа лають!… (1845; 1860)

У самого-то все правда? Десятилетиями Украина без конца все гибнет и гибнет. Так может быть умирание - не единственное ее занятие? Может было и еще что-нибудь? Например:

Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть,Плугатарі з плугами йдуть,Співають, ідучи дівчата,А матері вечерять ждуть. (1847)