Голова Українського фонду культури поет-академік Борис Ілліч Олійник закликає брати корисне з минулого
Надзвичайний інтерес і повагу викликало в суспільстві недавнє інтерв’ю широко знаного й шанованого поета-академіка Бориса Ілліча Олійника, який предметно та глибоко торкнувся проблем розвитку культури.
– Як би ви оцінили культурну дійсність у часи УРСР? Що ми могли б узяти з неї корисного? Зокрема, у форматі стосунків держава – культура.
– Ну, бачите, там була Держава. У нас же зараз нема її у тому класичному розумінні жанру. Бо держава – це літак, на фюзеляжі якого… записано: що за чим, хто за ким, себто ієрархія відповідальності. З другого боку – виробнича, партійна відповідальність. Ні того, ні того немає. Ви не можете знайти крайнього, хто за що відповідає… Вас можуть об’єгорити, вам можуть прибрехати, і ви ж не знаєте, скільки в кого є статків за рубежем, на який вони моляться… У ті часи ми сповідували принцип: один за всіх – всі за одного. Принцип же капіталізму – один проти всіх! Ми не готові були одразу перейти на це…
А ті «жучки»… вони при всіх владах існують… Для них головний принцип: ubi bene, ibi patria – «де добре, там і вітчизна». Отож ми до цього не готові, тому зараз і борсаємося туди-сюди. Хто нами править, я вже писав про це, подивіться на місцеві влади… Ви там багато знайдете українців?
– А минуле в культурному аспекті? Тобто були колись тиражі, вечори, те ж Бюро пропаганди художньої літератури при Спілці. Те, що згинуло, на жаль…
– Був такий принцип: щоб не «гавкали» з-за рубежа – 60 на 40. 60 % українських книг, 40 % – інших. Уявляєте? А зараз на книжкових розвалах ви хоч 10 відсотків знайдете? Ви пам’ятаєте, які тиражі були, яка система книгорозповсюдження? Її по суті розвалили. Ну що там тепер – по 200 примірників, 1000, 1500 – це вже великий тираж!.. Держава піклувалася про своє реноме принаймні. Так, була цензура. З перехльостом… Зараз звернемо увагу на ще більш прикрий випадок. Посмертно книгу талановитого запорізького шевченко знавця Ващука2 вдалося видати у Запоріжжі ще мізернішим тиражем – у 100 екземплярів.
– Але ж зараз крайність інша…
– Так. Вас не надрукують і зараз без «цензури» – якщо ви йдете не в той бік, куди правлять можновладці…
А Шевченка якими тиражами видавали! – Не було року без видання «Кобзаря»…
– Тому що держава, борючись за своє реноме, водночас підтягала культуру до вищого рівня. Спілки творчі грали свою роль, особливу роль. Ну, наприклад, я міг захистити тих сім чоловік, яких хотіли замкнути…
– Відомо, що ви активно стежите за сучасним літературним процесом. Чи бачите в ньому обнадійливі тенденції?
– Нормальний іде процес. Єдине, що… звичайно, комп’ютеризація – і тому насторожує скоропис. Поезію, я думаю, треба писати все-таки не на комп’ютері, тому що має прийти якийсь момент… натхнення. Ми ж і досі не визначили, що таке натхнення. Разом з Іваном Яковичем Франком… Не визначили! Якщо його переводити у дозування «по екрану», тоді це вже не поезія від серця, а ремесло елементарне. Я вам зараз можу заримувати будь-що. Але ж це не означає, що я гарний поет. А оскільки не вистачає таланту, то я додаю матюки. І не ставлю ком, бо не знаю, де їх ставити…
Але процес таки нормально йде. Є прекрасні поети. Вибуховості, правда, немає тієї, що в шестидесятих роках. Там – зрозуміло. Переломна епоха. Вона завжди дає рівень! Але й сучасний рівень, якщо брати по вершинах, – пристойний. І я не бурчу на тих поетів, а на ремісників – бурчу3.
Домогтися «правди і тільки правди» про життя й творчість Тараса Григоровича Шевченка
Як же читачам, особливо юнацького віку, дізнатись лише вивіреної наукової правди про видатного українця – Тараса Григоровича Шевченка? Безперечно, більше має щастити студентам гуманітарних факультетів, де викладачі за вимогами програми мають ґрунтовно розповідати про поета. На жаль, там – прикрі прогалини.
Отже, всебічне знайомство з документальними свідченнями дозволить краще зрозуміти епоху, в яку жив і творив геніальний український поет. У пропонованій праці цитовані матеріали подаються мовою оригіналу. Це зроблено для того, щоб свідчення авторів не давали змоги для їх довільного сприйняття й трактування.
2
Федір Тимофійович Ващук (народився 16.10.1925 р.) – український радянський літературознавець. Праці Ващука присвячені головним чином вивченню творчого процесу, зокрема творчо-редакційної роботи Шевченка над поемами «Варнак», «Марія», циклом «В казематі», віршем «Ми вкупочці колись росли…», поезією раннього періоду та іншими творами (надруковані в збірниках праць наукових шевченківських конференцій та інших виданнях). (Шевченківський словник. Т. 1. К., 1976. С. 104 – 105).